Сторінка
7

Використання методу переконання у національному вихованні

У Київській Русі тризуб стає великокнязівським знаком.

Де ж його зображали?

1-й ведучий. Його зображення вперше відоме з печатки Святослава Ігоровича де чітко вирізняється знаку вигляді літери «Ш». Згодом він карбується на срібних монетах великого князя Київського Володимира Святославовича. Та не тільки на монетах використовується цей знак. Тризуб можна зустріти на цеглі підмурків Десятинної церкви у Києві, на плитах Успенської церкви у Володимирі-Волинському (II половині XI ст).

Отже, тризуб з'являється на монетах Русі, на будівлях і стає князівським знаком, добре знаним і за її межами. Його разом із владою успадковують на престолі. Тризуб часто зустрічається на варязьких мечах, тих воїнів, які були на службі в Київських князів. Знайшли його і в гербі Анни Ярославни, доньки Ярослава Мудрого, королеви Франції. Цим знаком володарі руських земель скріплювали договори з іншими країнами, він стояв на поясах княжих дружинників.

Яке значення вкладалося в тризуб?

2-й ведучий. Єдиної відповіді на це запитання серед істориків немає. Існує понад сорок версій, що пояснюють походження тризуба.

Тризуб — це символ державної влади;

— це голуб Святого Духа;

— лук зі стрілою;

— обожнення рибальського знаряддя;

— це стилізоване зображення сокола;

— символ булави.

У тризубі закладається глибокий смисл, який символізує триєдність, що трактовано християнством як єдність Бога-Батька, Бага-Сина, Бога-Духа Святого. Популярною є версія про те, що тризуб це уособлення трьох природних стихій — повітря, води і землі, а також це зображення атакуючого сокола.

Але вчені сходяться в головному: він найбезпосереднішим чином пов'язаний з княжою особою і символізує її владу. Тут ніяких суперечок бути не може.

3-й ведучий. Зображення тризуба було поширене на всіх землях Русі протягом багатьох століть. Він постійно був уживаний в побуті українців. Зокрема була традиція малювати його на стінах або дверях чи воротах під час релігійного свята — Водохреща; віра в його силу є для людини спасіння від гріхів і зла, рятунок від небезпек.

1-й ведучий. Тризуб повертається на наші землі після проголошення Центральною Радою Української Національної Республіки. Було це в листопаді 1917 року. Художник Василь Кричевський підготував проект герба з тризубом на ньому, який було затверджено в березні 1918 року.

Символ князівської влади Київської Русі з'являється на печатках і ділових паперах молодої Української держави — її законної спадкоємиці. ->

22 січня 1919 року об'єдналися Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка. Герб УНР став загальнодержавним гербом. На сьогоднішній день оголошено конкурс на кращий герб для молодої України. Багато художників працюють. І ми сподіваємося, що найближчим часом герб затвердять.

2-й ведучий. Другий національний символ українців – синьо-жовте знамень. Яке теж без жодних на те підстав кілька десятків років називався у нас націоналістичним і суворо заборонявся. Прапори, як сигнальні засоби з'явилися дуже давно, а точніше в далекі античні часи. Деякі вчені вважають, що спочатку вони були одноколірні. А далі вже з'явилися різні поєдання барв.

На знаменах часто зображалися небесні світила, хрести, звірі, різні речі. А після прийняття християнства — святі — архангел Михаіл, Георгій Побідоносець, Миколай Чудотворець та інші.

3-й ведучий. Прапороносцями в княжих дружинах були найкращі і найдужчі воїни, які високо над бойовими порядками здіймали знамено чи ставили його на узвишині й пильно охороняли, не даючи ворогові захопити чи повалити прапор.

Знамено було справжньою воєнною святинею, йому поклонялися мов великому божеству.

У той час, коли в Європі кожна держава мала чітко визначені кольори прапорів, у Київській Русі єдиного офіційного прапора не було. Кожен із князів мав свій окремий стяг. Пізніше в гербах західних земель України дедалі частіше з'являється прапор із поєднанням синього і жовтого кольорів.

1-й ведучий. Прапор в Україні зазнає особливого розвитку з виникненням Запорізької Січі. Кожен полк, сотня мали стяг. Особливо популярний на Січі був малиновий стяг із зображенням архангела Михаїла — небесного покровителя запорізької дружини. А поряд із малиновим зустрічаються жовті, зелені, сині з найрізноманітнішими зображеннями.

Зі зруйнуванням Січі й зникненням гетьманщини — зникає також синьо-жовте знамено.

2-й ведучий. Відроджується воно аж у березні 1918 року, коли на засіданні Центральної Ради в Києві ухвалено Закон про державний прапор Української Народної Республіки. Щоправда спершу він був жовто-блакитний. Ці кольори символізували небо (синій) і житнє поле (жовтий), тобто мир.

Лише кілька літ цей символ повернувся до нас і гордо замайорів над українськими землями.

Конституцією України затверджено синьо-жовтий прапор державним прапором Української держави.

3-й ведучий. Це ті слова, та музика, які змушують кожного з нас підніматися при перших же акордах, з трепетом у душі слухати ту мелодію, яка віднаходить найпотаємніші струни, кличе до високого й світлого.

1-й ведучий. Перша музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі.

Тоді роль державного гімну виконували бойові заклики та пісні, які створювали патріотичний настрій.

З тих часів поширювалися і пісні релігійного змісту. В них возвеличувалися Божа Матір, Господь, Святі.

2-й ведучий. У другій половині XIX ст. точніше 1862 р. у Києві з'являється вірш відомого етнографа Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Він був покладений на музику Михайлом Вербиць-ким і невдовзі став новим національним гімном.

3-й ведучий. Цей твір і сьогодні залишається найпопулярнішим українським національним гімном.

1-й ведучий. Національний гімн України — це урочиста пісня, яка існує уже більше століття.

Жодному іншому творові української літератури не судилася така велична і трагічна доля.

Трагічна, бо понад століття пісня-гімн переслідувалася, заборонялася, а велична — бо не вбили. (Звучить гімн «Ще не вмерла Україна»).

2-й ведучий. Незалежна Україна сьогодні ти приходиш до нас крізь довгі роки забуття.

Крізь ті роки, під час яких, ми втрачали свою національну самобутність, економічну самостійність та духовну самовизначенність.

3-й ведучий. Україно! Сьогодні ми поспішаємо на зустріч тобі і з радісним болем в серці відчуваємо, як у маленькому вирі життя надійно стаємо ногами на тверду основу дідівських традицій.

1.3 Заключна частина

Отже, корені національної системи виховання заглиблюються в далеку історію, яка є свідком появи перших принципів, підходів, форм і методів виховної роботи, утвердження пріоритетності етнопедагогіки і народознавства, родинного виховання і сімейних духовних цінностей, формування національної свідомості і духовності.

Сьогодні Україну, яка проголосила державну незалежність, визнали більше ста країн світу, однак ми не стали незалежними чинністю. Звичайно, головною причиною цього є імперські амбіції північного сусіда, наша економічна залежність від Росії. Але не тільки це. Не останню роль тут відіграє той комплекс меншовартості, який нам прищеплювали століттями і якого так важко позбутися. На жаль, цей комплекс дається взнаки і серед політичної еліти, і на побутовому рівні. Найбільше він виявляється у ставленні до мови, спричиняючись до зникнення мовного середовища. Йдеться про українців з діда-прадіда, які чомусь соромляться говорити рідною мовою. Загляньте у так звані ПТНЗ: навіть учителі, не кажучи вже про учнів, вийшовши з уроку української мови чи літератури, переходять у спілкуванні на російську. Відомо чимало сімей – нормальні українські сім'ї, – вдома спілкуються українською мовою, а вийшовши на вулицю, починають говорити російською. Дуже часто можна зустріти сільських юнаків та дівчат, які, потрапивши до столиці по великого міста, починають немилосердно калічити гарну українську вимову, підлаштовуючись під колись "общепринятый язык".