Сторінка
3

Формування у молодших школярів ціннісних орієнтирів за творами В.О. Сухомлинського

Звертаючись один до одного з проханням, ми кажемо: будь ласка. В цьому простому слові, що здатне зачарувати, виявляється наша повага до гідності іншої людини, добра воля. Для того, щоб згадане звертання наповнювалось почуттям поваги до добрих вчинків, потрібно вчити дитину вважати людину як найвищу цінність.

Слово – найважливіший інструмент. Воно повинно увійти в душі дітей, стати їх надбанням. Педагогові володіти словом – справжнє мистецтво, тому що через слово, яке несе в собі духовне призначення, народжуються в людини риси, які є моральними цінностями вихованої людини: людяність, стриманість, благочестивість, терпеливість, працьовитість, виваженість, сердечність, добродушність, благородність.

Ці та багато інших морально-ціннісних якостей, рис цілісної, добре вихованої, гармонійної особистості покликана зберегти, допомогти сформувати разом з батьками, розвинути і закріпити початкова школа в процесі навчання та виховання молодших школярів.

Проблема виховання моральних цінностей у школярів – одна із фундаментальних проблем етики, філософії, педагогіки та психології. Завданнями морального виховання завжди були виховання доброти, чуйності, готовності допомогти будь-якій людині у біді, здатність співчувати.

Формування моральної свідомості школяра є однією з основних проблем морального виховання. Воно відбувається значною мірою в процесі етичної освіти і призначено озброїти знанням моральних норм і правил культурної поведінки.

Ефективним є таке виховання, що не лише формує в учнів моральні якості, а й розуміння їхньої важливості в житті людей, необхідності систематичного дотримання моральних норм та правил.

Формування у дітей моральних мотивів, їх реалізація в поведінці є визначними у період становлення особистості, тому що соціальні наслідки вчинку дитини ще складно передбачити, враховувати їх у своїй поведінці. Вже в початкових класах важливо так будувати навчально-виховний процес, щоб діти, систематично отримуючи моральні знання та уявлення, опинялись також у життєвих ситуаціях, що сприяють емоційному переживанню отриманих знань, а отже – їх усвідомленню і закріпленню. Цій проблемі надавали великого значення багато педагогів-практиків у їхній навчально-виховній діяльності, а також вчених-науковців, що досліджували означену проблему протягом років. До числа останніх, зокрема, належать Л.Шульга, Є.Родчанін, Н.Бородіна, Т.Дем’янюк, С.Карпенчук, О.Сідлецька, О.Мильникова, Д.Белей, П.Щербань, А.Мовчун та ін.

Виховання дітей молодшого шкільного віку В.Сухомлинський називав „школою сердечності”. Він радив дорослим навчати дітей добра, любові, милосердя. Для цього потрібно, щоб діти бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх оточує. Дитина не повинна вирости байдужою, нечулою, вона має зростати у постійному піклуванні про навколишній світ рослин, тварин, людей, доглядати і допомагати їм.

Діти молодшого шкільного віку не завжди спроможні усвідомити важливість і необхідність дотримання визнаних у суспільстві норм та правил поведінки. зважаючи на це, у вихованні школярів переважає привчання над переконанням. Майстерність і мистецтво морального виховання особистості полягають у тому, щоб моральні цінності розкривалися перед юними серцями в яскравих образах, які захоплюють і хвилюють душу, пробуджували прагнення до ідеалу.

В.О.Сухомлинський вважав, що необхідно не просто створювати систему цінностей, а й активно утверджувати її своїми діями, протистояти злу, прагнути вдосконалювати суспільні відносини. Навчання в „зелених класах”, складання книжок-картинок про природу, подорожі у природу, проведення уроків мислення, використання і розв’язання задач із живого задачника, створення казки, написання оповідань, куточок краси, використання пісні, книжки, проведення свят, - ці та інші знахідки В.Сухомлинського сприяють засвоєнню моральних цінностей дітьми.

Одним із важливих компонентів добра є відповідальність особистості, що виростає із усвідомленості людиною суспільного обов’язку, перетворення його на внутрішній стимул поведінки. Керуючись прагненням реалізувати в дії своє розуміння обирає ті вчинки, які дають користь суспільству, ближнім людям. Важливим елементом формування культури особистості В.О.Сухомлинський вважав засвоєння вимог, правил, норм поведінки, в яких розкривається „азбука моральної культури”. Названі Сухомлинським норми моральності – важливе „джерело почуття громадянського обов’язку”, „почуття вдячності людям”.

Утвердження істин, норм, правил моральної культури – найважливіша складова частина морального виховання. В.Сухомлинський був глибоко переконаний в тому, що колиска переконань – серце, переживання краси і величі вчинків. У переживаннях – корінь утвердження істин моральної культури, непримиренності дитини до порушень істин, норм та правил моральної культури

Дитина – це жива істота, її мозок – найтонший, найніжніший орган, до якого треба ставитися дбайливо та обережно. Важко уявити щось інше, що більше спотворює душу дитини, ніж емоційна товстошкірість, породжена несправедливістю. Відчуваючи байдуже ставлення до себе, дитина втрачає чутливість до добра і зла. Вона не зможе зрозуміти, що в людях, які її оточують, -

Добро і що – Зло. В її серці поселяється підозра, зневіра в людей, а це найголовніше джерело озлобленості.

Людина повинна не вимислювати свої уявлення про добро, а шукати і відкривати і відкривати його у собі як об’єктивно існуюче.

Із давніх-давен відомо, що бути добрим корисно. Доброзичливі люди добре почуваються і довше живуть. Доброю називають людину, яка несе людям добро: любов, допомогу. Добрий не буває агресивним і ніколи не буде нав’язувати свою допомогу, залишаючи іншим свободу вибору.

Ми завжди раді доброму, добру. Але часто, розкриваючи поняття „добро”, ми зустрічаємося з ситуацією, коли немає що сказати, пояснити. Загальною формулою добра є те, що оцінюється позитивно, розглядається як важливе і значуще для життя людини та суспільства. добро є те, що дозволяє людині і суспільству жити, розвиватися, досягати гармонії та досконалості. Добро асоціюється з життям, процвітанням, повнотою буття, гармонійною взаємодіяльністю. Добро – це те, що є гарним, прекрасним та гідним будь-якої похвали.

Основна ознака добра – безкорисливість. Добро – це здатність поступатися власними інтересами і амбіціями заради блага інших людей. воно позбавлене егоїстичності. Добро – якість, яка втілюється у практичному житті, в поведінці людей. не можна бути добрим у душі, а в поведінці, спілкуванні з іншими – жорстоким, грубим.

Найвищий рівень добра там, де впроваджуються та удосконалюються гуманні відносини, повага і любов до людини, свобода, рівність, верховенство народної культури, краси у житті.

Добро має здатність бути щедрим та не потребує нагороди. Тому справжнє добро можливе тільки за умови великого душевного благородства. Віддаючи турботу, увагу, любов не потрібно боятися, що залишишся без нічого. Хто щедро робить добро – у відповідь отримує ще більше. Але розраховувати на це не можна. Добро твориться без розрахунків, із потреби дарувати світові любов.