Сторінка
2

Формування у молодших школярів ціннісних орієнтирів за творами В.О. Сухомлинського

Практичне значення дослідження. Матеріали роботи можуть бути використані у навчально-виховному процесі початкової школи, у виступах на методичних нарадах вчителів початкових класів, при підготовці до уроків читання за новими технологіями; при читанні курсу „Класне і позакласне читання у педагогічних закладах” І-ІІ, ІІІ-IV рівнів акредитації та інститутів післядипломної освіти, при розробці навчальних і методичних посібників.

У своєму житті людина стикається з багатомірністю форм поведінки, часто з протилежними взаємо неузгодженими способами життєдіяльності, що породжує питання про моральний вибір. Моральний вибір – це усвідомлене віддання переваги людиною тому чи іншому варіантові поведінки відповідно до особистих чи суспільних моральних настанов, що базуються на певних цінностях.

Поняття „цінність” було введено в науку в середині ХІХ ст. згодом, на основі всебічної розробки цього питання формувалася спеціальна галузь філософсько-психологічного знання – теорія цінностей, або аксіологія (від грецького «axios» - цінність). Одне з найпоширеніших визначень цінності визначає її як значущість певних реалій з точки зору потреб людини і суспільства. ця категорія дуже тісно пов’язана з категоріями „потреба” та „інтерес”. Потреби, інтереси пронизують усі сторони суспільного життя. Це такою ж мірою співвідноситься з життям дитини, дитячої спільності. З допомогою потреб, інтересів можна дати відповіді на такі запитання: що людині потрібно, у чому вона зацікавлена, що людині є дороге. Потреби людини, перетворені на інтереси, перетворюються на цінності.

Отже, цінність – це дещо позитивне, з точки зору духовних потреб людини і дитини зокрема. цінності не тільки і не стільки задовольняють потреби людини, а значною мірою відтворюють саму людину. Духовні цінності тяжіють до духовної сфери життя людини. найвищою цінністю в духовному, емоційно-чуттєвому плані є добро, яке відображає абсолютне, досконале.

Вищими моральними цінностями є правда, справедливість, щастя, сенс життя, любов, дружба, співпереживання, бо усвідомлення цих понять докорінно впливає на поведінку та свідомість людини.

Цінності відображаються у свідомості дітей у вигляді оціночних суджень. Оскільки реальна життєва дійсність не знає чогось абсолютного, то моральні, духовні цінності мають відносний характер. Критерієм оцінки дитиною, молодшого школяра, виступає узагальнений, загальноприйнятий образ, зразок, ідеал, на які вона хоче, може, має можливість рівнятися. Моральна цінність вчинку виявляється за допомогою порівняння з визнаним „усім світом” ідеалом добра, який фіксується у свідомості дитини (школяра) у вигляді певного комплексу моральних норм, правил належної, рекомендованої поведінки. Різні діти в одній і тій самій ситуації поводять себе по-різному. Різниця якраз і виявляється в тих цінностях, якими керувалася дитина, її моральними позиціями.

Моральне життя школяра не можна розглядати як просте засвоєння ним певних прописних істин чи правил поведінки. Воно проходить у боротьбі, порівнянні мотивів, у постійному напруженні духовного стану дитини. Вона так чи інакше постійно буває в стані духовного, морального, емоційно-чуттєвого вибору. І це, безперечно, вже відтепер характеризує її як особистість. Моральний вчинок і моральна поведінка передбачають готовність обстоювати моральні цінності тоді, коли вони підлягають сумніву. На основі цього можна зробити висновок про надзвичайну важливість формування і розвитку ціннісних орієнтирів дитини в період навчання її у початковій школі. Сукупність сформованих, усталених ціннісних орієнтирів розмежовує істотне та неістотне в дитячій свідомості, утворює своєрідну вісь свідомості, яка забезпечує духовну усталеність дитини, спадкоємність певного типу поведінки і діяльності.

Саме тому в початковій школі ціннісні орієнтації є об’єктом виховання, цілеспрямованого впливу. Різні ціннісні орієнтири є ознакою духовної сформованості, самодостатності особистості, показником рівня її вміння жити серед людей, тобто в суспільстві.

Структура ціннісних орієнтирів зумовлює такі якості особистості, як цілісність, надійність, вірність певним принципам, здатність до морального вибору заради ідеалів і цінностей. Суперечливість у цьому відношенні, навпаки, породжує непослідовність поведінки. Проте ціннісні орієнтири однієї людини (дитини) можуть не збігатися зі структурою цінностей, що функціонують у загальносуспільній свідомості. Для однієї людини може бути вагомим та значущим зовсім не те, що є цінним та значущим з точки зору суспільних інтересів і сталих норм. Ця обставина зумовлює різницю між ціннісними орієнтирами дитини та орієнтаціями на цінності, які поширені й панують у колективі, певній соціальній групі та суспільстві загалом.

Орієнтація на цінність – це ставлення дитини до зовнішніх настанов батьків, старших, педагогів, а також норм і звичаїв. Ціннісні орієнтири молодших школярів – це внутрішній чинник формування їхньої свідомості, духовного світогляду та відношення до життя і, як наслідок, бачення себе в цьому житті і суспільстві. Як і цінності, вони відіграють дуже активну роль у формуванні та розвитку дитячої особистості.

Завдання і покликання початкової школи полягає в тому, щоб зміцнити й утвердити ці моральні цінності дитини, які вона здобула в колі своєї родини, які їй прищеплені з молоком матері, материнською ласкою і почуттями, батьківською любов’ю і силою духа.

Початкова школа покликана сформувати й розвинути у молодших школярів такі ціннісні орієнтири, як:

● морально-етичні (духовні) цінності;

● естетичні почуття;

● родинні (сімейні) цінності;

● виховання почуттів;

● любов до книг, читання (формування морально-етичних цінностей через художні твори);

● гуманістичні почуття;

● совість (навчене сумління);

● співчуття до ближнього;

● любов до батьків (матері, батька), родичів;

● бережливе ставлення до довкілля, природи;

● виховання в дитини щастя від улюбленої праці;

● формування культури почуттів у дітей;

● виховання мужності, сили духу, волі (сили волі);

● бажання робити добро.

Найкращим, найдоступнішим засобом донесення до школярів усього цінного, духовного, морального є слово. Мудре і добре воно дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – спричиняє біду. Словом можна вбити і оживити, поранити та вилікувати, посіяти тривогу і безнадію, і одухотворити, розвеселити і засмутити, викликати усмішку і сльози, породити віру в людину та заронити недовіру, надихнути на працю і скувати сили душі.

Досить часто ми кажемо один одному: бажаю тобі добра і щастя, бажаю Вам всього найкращого. Це не просто вияв ввічливості. В цьому вислові ми виказуємо свою людську дійсність. Потрібно мати велику силу духу, щоб вміти бажати добра іншим. Добрі прагнення живуть у душі того, хто вміє віддавати сили своєї душі іншим людям.

Ознакою добропорядної людини є також і вміння дякувати. Чим більше розуміє дитина трудові джерела свого благополуччя, тим сильніше виявляється вдячність стовно до інших людей. А тому, чим яскравішою у дитини є думка про те, що вона заслуговує вдячність, тим гостріше вона відчуває, що бере свої блага в борг від старшого покоління.