Сторінка
5

Організація бюджетного контролю в Україні

На практиці у процесі виконання контрольно-ревізійних процедур виникає ряд проблем як організаційного так і методологічного характеру. Контролери-ревізори занадто завантажені виконанням додаткових завдань, внаслідок чого скорочується час на проведення ревізій, що негативно відбивається на її якості. У процесі ревізії виявляються факти спотворювання та викривлення даних бухгалтерського обліку і звітності як внаслідок халатності облікових працівників (через неуважність, відсутність спеціальної освіти та практичного стажу), так і внаслідок некваліфікованих і неправомірних розпоряджень керівників (через відсутність економічної освіти та практичного стажу економічної роботи). Дуже складним і проблемним є процес відшкодування нанесених відповідальними особами збитків. Частка відшкодованих збитків дуже низька, правоохоронні, судові органи, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування у абсолютній більшості випадків не застосовують суттєвих економічних санкцій до порушників, не кажучи про кримінальну та адміністративну відповідальність. Окремі керівники часто результати ревізії пов’язують з політичними утисками, використовуючи політичний прес стосовно контролюючих органів.

Всі ці недоліки пов’язані з переходом економіки від адміністративних методів господарювання до ринкових і є “хворобою” перехідної економіки. Незважаючи на це організація контрольно-ревізійної роботи потребує значного удосконалення, особливо в умовах адміністративної реформи.

2. Порядок здійснення контролю за формуванням і використанням фінансових ресурсів бюджетних установ

Попередній державний фінансовий контроль здійснюється на етапі планування та формування фінансових ресурсів бюджетних установ, а також на етапі реєстрації зобов’язань розпорядників бюджетних коштів. Попередній фінансовий контроль повинен бути найбільш ефективним, оскільки він проводиться ще до здійснення господарських операцій і повинен бути орієнтованим на запобігання фінансовим зловживанням в майбутньому.

Основними напрямами попереднього фінансового контролю є:

- перевірка порядку складання, розгляду та затвердження кошторисів бюджетних установ;

- контроль за наявністю належним чином оформлених кошторисів у самих бюджетних установах та в органах, що здійснюють фінансування цих установ (органи Держказначейства та Міністерства фінансів);

- перевірка реальності кредиторської та дебіторської заборгованості розпорядників бюджетних коштів тощо.

Кошторис бюджетної установи є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис має дві складові:

- загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій;

- спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою основних функцій.

Окрім перевірки затвердженого належним чином кошторису необхідно перевірити наявність у бюджетної установи такого документу як план асигнувань. План асигнувань із загального фонду бюджету – це помісячний розподіл асигнувань, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов’язань протягом року. Бюджетне асигнування – повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету. План асигнувань є невід’ємною частиною кошторису і затверджується разом із цим кошторисом.

Установа незалежно від того, чи веде вона облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (функцією). Виділяти бюджетні кошти установам можна тільки за наявності затверджених кошторисів і планів асигнувань.

Установи мають право брати бюджетні зобов’язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами і планами асигнувань. Бюджетне зобов’язання – будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або в майбутньому.

Надавати бюджетні асигнування розпорядникам бюджетних коштів можна лише для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету.

Розпорядники бюджетних коштів – бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків з бюджету. За обсягом наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників коштів бюджету та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головні розпорядники бюджетних коштів – бюджетні установи в особі їх керівників, які визначаються відповідно до частини першої статті 22 Бюджетного кодексу України (191/2001-рп) та затверджуються законом про державний бюджет або рішенням про місцевий бюджет шляхом встановлення їм бюджетних призначень. Розпорядник коштів бюджету нижчого рівня – розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього. [10, с.7]