Сторінка
2

Державне казначейство в системі органів оперативного управління бюджетом

Ключовим явищем в історії казначейства були роки Запорізької Січі (кінець XV ст. по 3 серпня 1775 р. - Маніфест Катерини II про ліквідацію Запорізької Січі), коли більшість козаків перебувала на турецькому фронті (неподалік від гирла Дунаю). Тоді й було організовано військовий скарб, до якого надходили доходи від промислової експлуатації рибальських і мисливських угідь, земель і хуторів.

Княжа казна великих московських князів знаходилася у Кремлі, на казенному дворі. Вже до середини п'ятнадця­того століття княжа казна набула значення центрального фінансового відомства.

У Московській Русі на початку XVIII століття стала нагаль­ною необхідністю реформа центральних державних установ. Система особистих доручень, що видавались у приказах, не сприяла розвитку зацікавленості у державних справах, не викликала бажання працювати над проблемними питаннями суспільства. Крім того, справи, якими займався окремий приказ, були настільки різноманітними та різнохарактер­ними, що викликало плутанину та уповільнення в їх вирішен­ні. Тому Петром І приймається рішення щодо створення колегій, які за своїм складом та способами розв'язання справ свого часу були беззаперечно прогресивними управлінськими державними установами. Центральною ідеєю функціонування колегії було колегіальне прийняття як управлінських, так і рішень за результатами обговорення будь-якої справи[22, с.30].

Серед петровських колегій особлива увага приділялася камер-колегії, мануфактур-колегії, берг-колегії та штатс-конторі. Коло їх завдань було окреслене вирішенням най­важливіших питань того часу, а саме управлінням фінанса­ми, управлінням справами, пов'язаними з розвитком про­мисловості, торгівлі та взагалі народного господарства. Влас­не камер-колегія була покликана вирішувати всі проблемні питання в галузі фінансів, збирати доходи, шукати додат­кові джерела надходження грошових коштів в казну дер­жави.

Першим президентом камер-колегії був призначений князь Дмитро Михайлович Голіцин у 1717 році. У 1719 році Петром І був підписаний законодавчий акт "Учреждение й регламент камер-колегии". Регламент мав 26 пунктів і як більшість указів та актів того часу був складений не досить чітко та систематично.

Петро І ставив перед камер-колегією такі задачі, реаліза­ція яких дійсно робила їх органом вищого управління та контролю над усіма доходами держави. Камер-колегія по­винна була піклуватися про розвиток економічних сил країни та мала саме безпосереднє відношення до управління державними зборами. У розумінні поставлених перед нею задач (а не способів управління) вона без сумнівів являла собою прообраз сучасного Міністерства фінансів. Власне за­цикленість тільки на функціях спостереження за надход­женням державних доходів не задовольняла Петра І.

Важливою подією в історії фінансового управління Росії XVIII століття стало видання нового регламенту камер-колегії у 1731 році, котрий регулював її діяльність аж до ліквідації в 1775 році. Воно знаменувало відмову уряду від думки організувати державне управління фінансами у вигля­ді окремої самостійної установи. З двох центральних завдань петровської камер-колегії - володіти інформацією та управ­ляти усіма грошовими доходами держави, друге завдання -"управляти" було викреслене з кола обов'язків нової камер-колегії. Усе це вказувало на необхідність змін у фінансовому управлінні державою. Наслідком цього у 1764 році стає рішення Катерини II призначити президентом камер-колегії довірену особу імператриці князя Б.А.Куракіна. З цього приводу видається указ, де окреслюються завдання щодо фінансового управління взагалі та камер-колегії зокрема[27, с.40].

Через 30 років після видання другого регламенту стало зрозуміло, що він поставив діяльність камер-колегій у занад­то вузькі рамки, які позбавили цю діяльність державного значення. Для вищого управління фінансовими справами потрібно було створити особливий орган на принципово нових засадах. Ставилася мета створити не нову колегіальну установу, а довірити управління державними фінансами одній особі. Таким чином, у процес управління вводилося нове на ті часи міністерське начало.

У 1775 році для управління всіма питаннями, які раніше входили до компетенції камер-колегії, в губернських містах були створені казенні палати. Для прийому та зберігання грошових коштів, котрі вносились до казни, в кожному місті була створена посада повітового казначея [29, с.19].

В офіційному документі "Учреждения о губерниях" казенна палата була представлена як департамент, котрий є злиттям функцій камер-колегії та ревізіон-колегії. До обов'язків казенної палати входило:

· збір доходів як у повному обсязі, так і у визначений час;

· доставка зібраних доходів до необхідних місць;

· забезпечення збереженості зібраних доходів;

· складання щорічних реєстрів про доходи кожного повіту губернії;

· доведення всіх відомостей про доходи та витрати губернії до відома державного казначея.

Крім того, в обов'язки казенної палати входило суворе спостереження за тим, щоб у губерніях з населення не стягу­валися будь-які додаткові збори. Повітові казначеї частину казенних коштів залишали місцевим органам, а частину відсилали до комісаріату та адміралтейства. Через п'ять років (у 1780 році) було створено два головних казначейства у Москві та Петербурзі, куди надходили доходи держави, що залишалися після задоволення штатних видатків. Новий устрій без сумніву вніс деякий порядок у діло­водство та звітність. Однак упорядкування рахівництва ще не означало покращення фінансового господарства. В ціло­му задовільний фінансовий стан у державі підтримувався за рахунок періодичної емісії грошових знаків. Сфера управ­ління державними фінансами вимагала змін. Вони відбу­лися з приходом на трон у 1797 році імператора Павла, за часи правління якого була заснована посада державного казначея (у 1798 році).