Сторінка
8

Формування ресурсiв комерцiйних банкiв

У роботі комерційних банків по залученню вкладів (депозитів) важливу роль відіграє про­цента політика, оскільки одержання прибутків вкладених коштів служить для клієнтів суттєвим стимулом до активізації внесків

Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі проценти комерційні банки сплачують по рахунках до запитання, оскільки вони характеризуються не­стабільністю залишків. За такими рахунками, відкритими юридичним особам, проценти зовсім можуть не нараховуватися. У цьому випадку з клієнтів, як правило, не стягується платня за розрахунково-касове обслуговування. Відсутність або незначні прибутки стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них і вкладати їх у більш прибуткові операції (термінові депозити, цінні папери тощо), що для банків невигідно. Тому деякі з них намагаються стимулювати клієнтів до підтримки стабільних залишків на рахунках до запитання. Це робиться шляхом встановлення підвищених процентів або виплати клієнтам премій за значні залишки коштів.

Хоча за рахунками до запитання, відкри­тими для фізичних осіб, проценти нараховуються в обов'язковому порядку, прибуток по них наба­гато нижчий, ніж по термінових депозитах.

При встановленні розміру процентної став­ки по термінових депозитах визначальним чинни­ком є термін, на який розміщені кошти. Чим триваліший термін, тим вищі процентні ставки. Процентна ставка за терміновим депозитом може залежати і від частоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.

Банки можуть зацікавити вкладників шля­хом нарахування й сплати простих і складних процентів. Прості проценти є традиційним видом обчислення прибутку по вкладах. Відповідно до встановленої періодичності відбувається нараху­вання і виплата прибутку по внеску.

Наприклад. Станом на 1 лютого 1999 року депозит у сумі 500 тис. грн. розміщений у банку “Аваль” терміном до 1 року зі сплатою доходу щомісяця, з розрахунку 15% річ­них. У цьому випадку місячний доход по простому проценту складе 6,25 тис. грн. (500х15/12х100).

Доход за складними процентами (нараху­вання процента на процент) визначається так. Після закінчення розрахункового періоду на суму внеску нараховується процент і отримана величи­на приєднується до суми внеску; у наступному розрахунковому періоді процентна ставка засто­совується до нової вже збільшеної суми. Складні проценти доцільно використовувати в тому ви­падку, коли виплата доходу здійснюється по закінченні терміну дії внеску.

Наприклад. Станом на 1 лютого 1999 року депозит у сумі 500 тис. грн. розмі­щений на строк до 1 року зі сплатою доходу по закінченні строку дії договору, виходячи з 15% річних. Нарахування відсотків відбувається щомі­сячно. В цьому випадку доход, у разі обчислення його за складним процентом, складе: за перший місяць — 6.25 тис. грн., за другий місяць — 6.33 (506.25х15/12х100), за третій — 6.41, за четвер­тий — 6.49, і так далі до 12 місяців з щомісячним приростом в 0.08. За рік доход за складним від­сотком становитиме 80.28 тис. грн. (6.25х12+0.08+2х0.08+3х0.08+ .+11х0.08 6.25х12+11х12/2х0.08 або 6.25х12+66х0.08 = 80.28).

Одним із способів стимулювання внесків є застосування процентної ставки, що прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на вкладі.

Наприклад. Вклад у сумі 500 тис. грн. прий­нятий на строк 3 міс. під 12% річних. Якщо гроші не будуть зніматися з рахунка протягом 6 місяців, доход буде складати 15% річних, протягом 9 мі­сяців — 18% річних і одного року — 21% річних. Сплата процентів відбувається щомісячно. У цьо­му випадку доход вкладника буде щомісячно складати: у першому випадку 15 тис. грн. (500х12х3/12х100); в другому — 18.75 тис. грн. (500х15х3/12х100), в третьому — 22.5 тис. грн. (500х18х3/12х100), в четвертому — 26.25 тис. грн. (500х21х3/12х100).

2.3 Запозичені кошти комерційного банку.

До запозиченого капіталу комерційного бан­ку належать кошти, отримані від емісії та продажу облігацій, та кредити, отримані у інших банків, в тому числі НБУ.

На відміну від звичайних акцій облігації не дають права їх власникам на участь у керуванні комерційним банком. Якщо акції випускаються без встановлення терміну погашення, то по облігаціях встановлюється такий термін. Тому кошти, отримані комерційним банком за допомо­гою облігацій, не можуть вважатися власним капіталом. Вони свідчать про надання власни­ками облігацій зазначених коштів у розпоряд­ження емітента у формі довгострокової позики. Власник облігації набуває права на одержання фіксованого прибутку по ній протягом терміну дії позики. З настанням терміну погашення облігації банк повертає власнику номінальну вартість цього цінного паперу.

Якщо комерційний банк і надалі хоче утри­мувати у своєму обороті кошти, залучені за допо­могою облігацій, він вдається до рефінансування попередніх випусків. Це здійснюється шляхом викупу раніше випущених облігацій за рахунок коштів, отриманих від випуску нових незабезпечених боргових зобов'язань. Облігації, якщо це передбачено умовами емісії, можуть бути конвер­товані в прості акції. Тоді залучені з їх допомогою кошти переходять у власний капітал комерцій­ного банку. Конвертованість облігацій дозволяє підвищити їх привабливість у колі покупців, оскільки дає можливість останнім придбати акції банку в найбільш вигідний момент. Власники облігацій ризикують менше ніж власники акцій, оскільки у випадку банкрутства комерційного банку кредиторам кошти повертаються раніше ніж звичайним акціонерам. Необхідно відрізняти кошти, що мобілізовані комерційним банком за допомогою облігацій, від внесків і депозитів. Якщо перші називаються в банківській практиці позиковими або запозиченими, то другі — залуче­ними. При випуску облігацій банк відіграє актив­ну роль, ініціатива випуску належить йому, у той час як при залученні внесків роль банку пасивна.