Сторінка
7

Формування ресурсiв комерцiйних банкiв

1 - залишки за депозитними зобов'язаннями на кінець періоду, млн. грн. 2 - %.

З таблиці ми бачимо, що депозитні рахунки підприємств, організацій та населення в банках України за 1993-2001 роки у національній валюті коливаються у межах 55-75%, а в іноземців валюті – в межах 25-45% до загальної суми депозитних вкладів.

За 1994-2001 роки вклади до запитання у національній валюті коливаються у межах 60-80% і відповідно строкові вклади – 20-40%, з них довгострокові (1998-2001 рр.) у межах 15-30%.

За цей же період вклади до запитання у іноземній валюті коливаються у межах 37-62% і відповідно строкові вклади – 38-63%, з них довгострокові (1998-2001 рр.) у межах 15-28%.

2.2 Залучені кошти комерційних банків.

Вклади (депозити) до запитання розмі­щуються у банку на розрахунковому або поточно­му рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника ра­хунку з його партнерами. За вимогою клієнта кошти з розрахункового та поточного рахунків у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідом­ленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця). Вклади до запитання є нестабіль­ними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних опера­цій, тому власникам поточних рахунків сплачу­ється низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як пра­вило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуго­вування.

Для покриття операційних витрат, пов'я­заних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі бан­ки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня. До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залишки на контокорентних рахунках. На цьому рахун­ку знаходять

відображення усі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і проведення платежів за дорученням клієнта, а також над­ходження виручки від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення позичок. Інакше кажучи, контоко­рентний рахунок — це активно-пасивний раху­нок, що поєднує в собі ознаки розрахункового і позичкового. Кредитове сальдо по контокорент­ному рахунку означає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, дебетове, — що у клієнта виникла заборгованість перед банком за позиками.

Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками.

Строкові вклади — це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попе­реднього повідомлення банку за встановлений період (не менше 1 місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказу грошей на розрахунковий (поточний) рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кра­щим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними спла­чується високий депозитний процент, рівень яко­го диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Суперечності, що виникають між банком і вкладником, вирішуються у судовому порядку. Строкові вклади не використовуються для здійс­нення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску — зменшити або збільшити, то він може розірвати депозитну угоду і пере­оформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з термі­нового депозиту власник, як правило, позбавля­ється передбачених угодою процентів. У цьому випадку проценти знижуються до рівня, перед­баченого по вкладах до запитання.

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу і цим він схожий на серти­фікат. Проте, на відміну від сертифікату, банків­ський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і по­слуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосамента.

Ощадні вклади служать власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне свідчення про внесок у формі ощадної книжки, у якій відби­ваються усі операції по рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунка здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. Період завчасно­го попередження може бути закріплений законо­давче (як засіб державного регулювання) або встановлюватися за договором між банком і влас­ником рахунка. Отже, ощадні вклади передба­чають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовується в актив­них банківських операціях. По ощадних вкладах банки нараховують проценти.

Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує комерційні банки шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значне поширення в банківській практиці дістав депозит, що відкри­вається клієнту при оформленні ним розрахун­кового рахунка. Депозит має обов'язковий харак­тер, а його величина і термін внеску коштів на рахунок визначаються банком. Якщо клієнт не виконує умови даного депозиту, банк може при­пинити його обслуговування. За своїм характером цей депозит можна віднести до умовного, оскільки вилучення коштів з нього можливе лише у випадку закриття клієнтом розрахунково­го рахунка. Він вважається безстроковим, що дозволяє банку використовувати його в якості довгострокового кредитного ресурсу. За аналогі­єю з вкладами до запитання по даному депозиту нараховуються мінімальні проценти або вони зовсім не нараховуються, якщо банк не бере з клієнта плату за ведення операцій по розрахун­ковому рахунку.

Комерційні банки використовують і такий метод залучення внесків, як встановлення залеж­ності між кредитуванням клієнта і накопиченням коштів на його депозитному рахунку. У цьому випадку між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов'язання надати клієнту кредит за умовою накопичення і зберігання останнім протягом встановленого терміну визначеної суми коштів. Формування коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному: або виходячи з можливості клієнта, або на основі планових регулярних внесків. Вигода клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість безперешкодно одержати в банку кредит, при­чому чим меншим буде розрив між сумою депо­зиту і сумою кредиту, тим меншим буде встанов­лений процент за позичкою. У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик непо­вернення позички, оскільки він має право спря­мовувати на погашення кредиту кошти, що збері­гаються на депозитному рахунку.