Сторінка
5

Марлітівський стиль: жіноче читання, масова література і Ольга Кобилянська

Кобилянська не приховувала, що любила твори німецької письменниці Євгенії Марліт, навіть писала листи до неї, „очарована її чудовим стилем” (т.5, с.215), захоплювалася її “виховуючим” стилем. В архіві письменниці зберігається перекладена нею з німецької повість Марліт „Секрет старої панни”. Популярні романи для жінок, які писала Марліт, ми б сьогодні віднесли до масової літератури, хоча навіть феміністична критика визнавала внесок Марліт у перегляд жіночих цінностей і доброчинностей. Зокрема Марліт наголошувала на потребі жіночої освіти, на розвитку жіночих талантів, правда, нагородою за духовну емансипацію зазвичай є у неї щасливе одруження.

У повісті „Секрет старої панни” Марліт дає зразкову модель жіночого романсу. Це оповідь про сироту, яка стає багатою і щасливою, а її кривдник перевтілюється в коханого чоловіка. Маємо типові схеми і образи готичного роману – відсилання до „холодного і важкого серця” пані Гедвіг [30], ідеалізацію образу матері – артистки, яка лишає сиротою малу дитину. Сигналом, який відсилає до ідеалу, стає згадка про „золоту масу кучерів на темній підлозі” (с.11) вмираючої артистки. Тут домінують характери типу „старої відьми”, яка виявляється ексцентричним і добрим ангелом, який охороняє „високу культуру”, і професора, який має „чудесні білі і добре сформовані” руки (с.95), заперечує жіночу емансипацію, але вкінці закохується у свою вихованку. І в центрі – характер Феліції, чиє „червоно золоте” волосся і „делікатне контральто” зачарували душу відлюдника-професора. Готичний роман став одним із жанрів масової літератури, призначеної для жінок. Його естетико-психологічний наратив імпліцитно спрямований на переборення розриву жінки з матір’ю.

Подібна ситуація – розрив з матір’ю, втрата матері – визначає меланхолійний настрій, який переживають численні героїні Кобилянської [31]. Слідом за Марліт у Кобилянської зустрічаємо і образ таємничої дорадниці-вчительки, і тему таємничих достатків, які отримує героїня, і образ „невинної” панночки, яку зрештою здобуває чоловік, і чим більше невигод припадають на її долю, тим вища ціна її невинності.

Загалом же Кобилянська сприймала твори Євгенії Марліт на взір жіночого виховного роману - як терапевтичну нарацію. Так, у щоденнику вона раз по раз записує: «Марліт знов зробила мене доброю, і я хочу подякувати їй»; «Мене вже не переслідує та ідея фікс, я вже не тиняюся, мов очманіла, що так низько впала через свої думки, я знов почуваю себе молодою. І це я теж завдячую Марліт, своїй улюбленій, обожнюваній Марліт. Я всоте перечитала її «Таємницю старої мамзель». Мені аж легше стало дихати. Ох, ця дивовижна, цнотлива, шляхетна фея або ж незіпсована, мужня Кетхен Манґольд з «Будинку радника комерції» Марліт! Так, це той твір, що відроджує пригнічену жіночу душу» [32].

Творчість Кобилянської, зокрема в аспекті її перечитування Марліт, підтверджує ту думку, що в літературі ХІХ століття висока феміністична література розвивається у зв”язку та використовує форми і формули популярної жіночої белетристики. Масова жіноча література ХІХ століття формувала особливу, скажімо, охоронну стилістику, занурену в сентименталізм, і її – через посередництво Марліт, і ширше, цілої традиції жіночого роману – приносить Ольга Кобилянська в українську літературу. Можна загалом говорити про те, що попри намір створити „високу” літературу, Кобилянська була одним із перших авторів масової (міщанської) української літератури.

Не відкидаючи сентиментальність і делікатність „жіночих” наративів, а також романсову (любовну форму), вона водночас прищеплювала їм зовсім не „жіночі” теми та колізії. В кінцевому, це визнав навіть суворий Іван Франко. Повість „Царівна”, напише він, „перша у нас повість, основана не на інтригах та любовних пригодах, а на психічному аналізі буденного життя пересічних людей" [33]. Правда, своєю наступною фразою він закреслив високу оцінку - це звичайно буває, коли мова заходить про „жіночу” творчість: „Се майстерна, тонко гаптована тканина, якій бракує лише руки енергійного артиста, який міг би злучити поодинокі рядом нанизані сцени в гарний і ефективний малюнок”. Хто ж цей „енергічний артист”? Відомо лише, що зазвичай він чоловічої статі .

ЛІТЕРАТУРА

1. Див.: Т.Гундорова. Критика культури і міт „батьківства” // ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. – Львів, Літопис, 1997. – С.54-72.

2. Harold Bloom. Anxiety and Influence: A Theory of Poetry. – New York, Oxford University Press, 1973.

3. Sandra M.Gilbert and Susan Gubar. The Madwoman in the Attic. The Woman Writer and the Nineteenth-century Literary Imagination. – New Haven-London, Yale University Press, 1979. – p.50.

4. Уляна Кравченко. Розгублені листочки. – Львів, Каменяр, 1990. – С.20.

5. Анна-Галя Горбач. Ольга Кобилянська й німецька культура. – Відбитка з Наукових записок, т.XIY (VXII), 1967. – С.49.

6. Іван Франко. Зібрання творів у 50-ти томах. – Київ, Наукова думка. – 1986. – Т.48. – С.369.

7. Там само, т.48, с.427.

8. Там само, т.48, с.456.

9. Там само, с.455.

10. Там само, с.456.

11. Уляна Кравченко. Розгублені листочки, с.45.

12. Осип Маковейю Ольга Кобилянська (Літературно-критичний студія) // Ольга Кобилянська в критиці та спогадах. – Київ, Держвидав, 1963. – С.63.

13. Там само, с.58.

14. Lynne Tatlock. Introduction // Gabriele Reuter. From a Good Family. Translated and with an Introduction by Lynne Tatlock. – Camden House, 1999. – с.ХХІІІ.

15. Ольга Кобилянська. Твори у 3-х томах. – Київ, Держвидав, 1956. – Т.1. – С.409.

16. Уляна Кравченко. Хризантема. Повість. – Чікаго, 1961. – С.101.

17. Л.Шюккинг. Социология літературного вкуса. С приложением статей „Шекспир как народный драматург”, „Семья как фактор эволюции вкусов”. – Лениград, Academia, 1928. – С.157.

18. Шарлота Бронте. Джейн Ейр. – Київ, Основи. – 1999. – С.476.

19. Там само, с. 570.

20. Див.: Joyce and Popular Culture. Ed. By R.B.Kershner. – University of Florida, 1996. – p.24.