Сторінка
2

Мотив «дому» у творчості Валерія Шевчука

По-перше, побутове, або «житейське» значення Дому: «строение для житья» (В.Даль), матеріальна упорядкованість людини в житті. Укоріненість в реаліях буденного й звичайного ― характерна риса не лише «натуральної школи», але й реалізму взагалі. Будинки культури, лікарняні палати, кімнати, квартири всеможливі «мертві», «веселі», або «божевільні» дома ― символи нашої дійсності, й невигадані реалії, які виражають і широту, і конкретність поставлених питань.

По-друге, значення буття, або «життєве» значення ― характеризує місце та самовизнаначення людини у світі, його світосприйняття. Потребою в такому Домі викликане бажання Петра Горбатого з «П’ятого номеру». Його мрія ― дім померлого барона де Шодуара та його шкіряне крісло, у якому є спеціальне місце для горба. І звісно ж «сарайчик» Степана Ювпака, котрий ззовні нагадує стайню, а всередині все споруджено за останнім віянням моди. І запрошуються туди тільки обрані, хоча у Степана Ювпака є дім, і це не просто якась халупа, а добротний дім. Також і інші герої, які живить в будь-якому місті N, в своїх думках та переживаннях скасовують кордони, накладені на них простором і обставинами. Без цього самозвільнення дар «вселюдяності», необхідний, за думкою Ф.Достоєвського, що бути цілком людиною залишається невиявленим, стається звичайна, але особливо хвороблива трагедія: перетворення людини в «існувателя», «дурника», «людину в футлярі».

Ідеал «великого» Дому, за правилом, не скасовує «малий» Дім, навпаки, надає йому сенсу та значущості. Як наприклад, це пояснював М.М.Пришвін: «Тот маленький дом, в котором мы рождаемся, разрушается со временем, предоставляя гнездо дождям и бурям, а человек должен непременно достигнуть такого простора, чтобы тело свое почувствовать вместе со всей землей, ее воздухом, светом, водой, огнем и всем населением, как свой собственый дом» [5, 2].

По-третє, ― «духовне» значення цього образу, заперечення не лише приземлення, але й у відомому смислі й «землі». «Отрицание земли нужно, чтобы быть бесконечным, ― писав Ф.Достоєвський, ― Христос, высочайший положительный идеал человека, нес в себе отрицание земли» [2, 404].

Суперечки про конкретно історичний і національний зміст цих понять свідчили про «роздвоєння» української культури, але саме вони і були свідоцтвом про її цілісність, виявили той самий центр, який оточений різноманітними і рівновеликими літературними явищами ХХ ст., які складають разом з тим єдиний феномен.

Саме так сприйнята ідея Дому Валерієм Шевчуком. В його романах, оповіданнях, повістях це абсолютний центр людського життя, точка перетину цінностних координат: «вертикалі» й «горизонталі».

В.Панченко помітив, що у творах Шевчука, коли мова іде «про дім і дорогу, то це майже завжди означає щось більше, ніж просто дім і просто дорога. Дім ― опора духу, начало начал, притулок радостей і печалей, остання пристань людини» [3, 180-181].

Трансформований образ Дому присутній в повісті Валерія Шевчука «Двері навстіж». Тут дом Заклунних можна розглядати в двох вимірах. Перший вимір ― формальний. Двокімнатне по мешкання поділене ними навпіл. Як висловився автор «кожному по клітці» [9, 7]. Смисловмістовна фраза: тут і натяк на знелюднення і вказівка на неможливість повноцінно спілкуватися, на бажання сховатися від життя. А можливо, що тільки так вони можуть зберегти хоча б ілюзію мирного існування, «не покусатися».

Інший вимір ― символічний. Дім ― родинний затишок, спокій, співзвучність душ. Але за констатацією оповідача «ось уже кілька років стосунки із жінкою у Валентина Заклунного . були ніякі .» [9, 7].

Таким чином, перше речення вводить читача у світ втраченої гармонії. Чисто побутові негаразди (« .вона не варила йому їсти, не прала, не прибирала в його кімнаті .») [9, 7] має вагому основу чужинності. Обидва, в глибині душі знають, не дивлячість на всі спроби налагодити своє життя, не будуть разом щасливі. І повернувшись у родину роблять невірний вибір. Справі в тому, що вони намагаються повернутися не в той символічний Дім, з якого вони вийшли декілька років тому, а замість родинного гнізда знаходять тільки холодне попелище. Головною проблемою Валентина і Валентини Заклунних є пошук втраченого щастя, але як казав Гюстав Флобер: «щастя ― це вигадка, пошуки його ― причина усіх бідувань у житті».

У «Домі на горі» основні смислові лінії знаходяться «вертикально» ― між «одвічними зірками» та «грішною землею». Реальне і фантастичне об’єдналося, переплетаючись зримо і незримо. Але духовне і матеріальне не протиставляється, воно зближене і являє собою одне натхненне і речове ціле, єдиний, олюднений світ. Валерій Шевчук стверджує ідею єдності всього живого, сущого на землі, яке передбачає необхідність для кожного нового покоління виборювати свій досвід пізнання себе й світу та перевірити досвід минулих поколінь для майбутнього.

Чому саме Дом на горі? Незвичайний цей Дім. Бабця розповідає Галі історію дому, тому що вже «з’явився «той сірий з вусиками», ― повторювалась таж ситуація . Так от народжуються в цьому домі здебільшого дівчата, чоловіки сюди приходять . Вони підіймаються знизу і, як правило, просять напитися води. Той, хто нап’ється з наших рук, переступає цей поріг і залишається в домі назавжди. Так було в моєї бабуні, в моєї матері і в мене. Так було і в матері твоєї, так повинно статися і з тобою .

Приходять до нас і інші чоловіки . Ці пришельці не підіймаються знизу і не просять напитися води, вони з’являються бозна-звідки і спокушають юних красунь. Можливо, вони прилітають сюди, як птахи, а може, простісінько пролазять через вибиту в паркані дірку. Тоді народжувались у нашому обійсті хлопчики, доля який майже завжди була сумна: всі вони до чогось рвались і навіть із дому тікали» [8, 73- 74].