Сторінка
3
Валерій Шевчук розкриває оновлену притчу про блудного сина, яка може бути, в більш широкому розумінні, представлена як архетипна модель поведінки не лише кожного окремого індивіда, а й всього людства. Бо вся історія людства від Адама до Єви ― це складний шлях до втраченого раю, до душевної гармонії. Від початку існування світу всі ми, по суті, шукаємо насамперед себе.
Стійка традиція Дому: там правлять жінки ― засновниці і продовжувачки роду, охоронці моралі. Чоловіки з’являються здебільшого час від часу: їм належить доля блудних синів. Лише від тих, хто нап’ється води із рук жінки, народжуються дівчата. Хлопчики з’являються від таємничих прибульців, які спокушають жінок всупереч їх волі. Ці нащадки таємничої загадкової сили покликані бути митцями, поетами, художниками.
Таким чином, Дім на горі, ― своєрідна трансформація того-таки Парнасу з його жіночим населенням (музи), можливо, непряме відображення його образу: Дім на горі живе водночас реальним життям свого часу і мусить поборювати житейські клопоти, яких не обійти, а з другого боку, саме тут народжується казка чи, кажучи точніше, легенда. Чоловіки, народжені в Домі, не залишаються жити на горі, бо не задля погірдливого існування вони існують і не задля усамітнення, ― їх вабить світ людей, їм конче необхідно бачити перед собою «долоню вулиці», бо без такого з’єднання зі світом людей творчість неможлива. Вони бачать не тільки минуле, вони, можна сказати, минулим міряють сьогоднішнє, співчувають людям і люблять їх. Вони знають, в кого радість чи горе, несуть страждальцям посильну поміч і вміють на відстані відчувати поклики людських душ. Перед ними спалахує світло і хочуть вони пізнати цей світ заради повноцінного творчого існування.
Жінки ж цього Дому зі стоїчним спокоєм та терплячістю приймають всі випробування, адже це на їх плечі покладається турбота про Дім на горі, який творить красу та митців. Жінки ― це добре начало Дому, вони, справді, наче музи, адже музи самі не творять, а тільки сприяють тому, надихають, вони, зрештою, те об’єднувальне, що лучить в одне нероздільне таких, здавалося б, різних людей. Життя їх нелегке, але душа залишається чистою й незакаламученою.
В конечному рахунку легенда Дому на горі уособлює жіночу долю: щасливу і нещасливу. Два типи жінок живуть у домі: перший тип ― жінки з твердим характером, які відшивають прибульців. Вони не цікавляться бібліотекою свого дому ― для них це необхідна даність, як, зрештою, і присутність у домі чоловіків:
«― Ми жінки цього дому, майже ніколи не поділяли пристрасті наших прийшлих чоловіків до книжок. Крім того, тут майже все українські книжки ― не зовсім весела лектура для дівчат» [8, 77]. Вони бувають немилосердні й вередливі, але таки по-справжньому мудрі. Пускають в світ тільки одну дитину, бліду свою копію, власне це більше тінь, а не людина, ― колись вона жила й безвісно розчинилась, також позбавлена видимого творчого духу, адже вони і не грішать.
Інший тип жінок ― це жінки, які не встояли і зогрішили. Вони мудріють з літами, їхнє улюблене місце в домі ― бібліотека, тобто притулок лагідних чоловіків лому. Це жінки-Богині. «Часом на Галю находило . В такі хвилини все важке й темне губилось, як загубилась нещодавно ніч . Відчувала відтак і своє тіло: одежа, чулося, ставала шкарубка, терла їй й непокоїла ― досить було їй оступитися, коли блукала по хаті, як дізнавала солодкого спазматичного болю, здавалося їй тоді ― впливла до неї через вікно повітряна богиня. Була складена з голубих площин, а вдягнена в сонячне проміння, входила в неї через очі, тоді й очі її голубіли, вони зливалися в одне й жили отак: богиня й вона ― їй аж подих забивало від такої зухвалості» [8, 20 – 21].
Цей Дім на горі поблизу ріки Тетерів, довкола якого розгортаються події, уособлює своєрідну фортецю нашою духовності, той ідеал, до якого прагне жива душа. Дарма, що той Дім не розгаданий до кінця так і лишається загадковим і недоступним для декого. Але він існує об’єктивною реальністю, він стоїть з давніх-давен і буде стояти там на висоті вічно.
У романі «Стежка в траві» інша підстава для розглядання цієї ж проблеми ― «житлова криза», за якою відкривається трагедія не влаштованості героїв. Ще булгаковський Воланд, оцінюючи мешканців Москви, в буквальному розумінні, з точки зору вічності, відзначив лише одну їх особливість: «квартирный вопрос испортил их». З упевненістю можна сказати, що не лише москвичів зіпсувало квартирне питання. Філософський план тільки-но намічається, проте доволі чіткий. Марися Шарая, героїня з роману «Стежка в траві», все своє життя жила тільки однією думкою заволодіти домом Білецьких, і не просто заволодіти, а «ввійти в дім подруги не як нещасна приймачка, якій виказано ласку, а як повноправна господиня [10, 56]. Але сама вона не може здійснити свій задум, для цього їй потрібна допомога сина, який повинен одружитися з Мирославою Біленькою. Марися продумала все наперед, задля здійснення її плану. Вона все знала про хворобу Ванди і намагалася як найшвидше одружити свого сина. Довідавшись про марність своїх зусиль, вона скаженіє і втрачає розум, бо син пішов всупереч бажанням матері: «Оце й була остання крапля, яка переповнила Марисину чашу терпіння. Обличчя її перекривилося, очі спалахнули, а рот спазматично розтулявся й затулявся.
Завантажити реферат