Сторінка
4
Ніколи материнство не було самоціллю і для Валі – головної героїні повісті. “…А знаєш. Маріє, – каже Валя, – я ніколи не була жінкою, для якої материнство було змістом життя. Мені часто, навіть здавалося, що воно більше потрібно чоловікам, ніж нам. І що жінки роблять це не ради себе, а ради чоловіка якого люблять … А чоловіки не знають всю правду про материнство, то думають, що материнство – лише жіноче щастя, і постійно переконують у цьому жінок…” [5, 255]. А далі вона зізнається, що в житті їй хотілось “чогось більшого…” ніж народження дітей та виховання внуків, їй хотілось просто займатись науковою діяльністю, читати літературні та філософські твори, слухати музику, відпочивати на морі, тобто просто жити заради життя, а не заради однієї із його складових будь-то материнство, кар’єра чи щось інше” [9, 171].
Як для Валі із однойменної повісті Н.Зборовської, так само і для Інґріт – головної героїні з повісті “Latin Lover” 1998) відомої сучасної польської письменниці Мануели Ґретковської, материнство не було головною життєвою панацеєю. Народити дитину ця жінка вирішує тільки із фізіологічних міркувань. “Тієї ночі Інґріт захотілося дитини. “Мені 38 років. Ще рік, два, і може бути запізно, – лічила вона у темряві, поруч із сплячим Хозе …” [1, 116].
Проте, материнський інстинкт не прокинувся у ній навіть під час вагітності. “Інґріт не могла дорахуватися днів у очікуванні кінця муки. – Де той славетний материнський інстинкт, який так рекламують у підручниках для вагітних? – переймалася вона” [1, 118]. А після народження дитини “Інґріт швидко набридли пелюшки, присипка, підігрівання пляшечок. Вона повернулась до роботи. Дитям займалася нянька” [1, 118].
Героїня твору просто продовжувала жити власним життям не відчуваючи при цьому, що вона комусь щось винна тільки через те, що стала дружиною та матір’ю, випадаючи тим самим із канону традиційних маскулінних уявлень про шлюб та сім’ю. Саме через небажання підлаштовуватись під чиїсь життєві принципи та настанови, а керуючись виключно власними потребами, Інґріт втратила та несвідомо занапастила життя чоловікові, який щиро її кохав. Хозе не міг зрозуміти, що Інґріт потребує в житті ще чогось окрім дитини та його кохання, бо ж, власне, йому цього вистачало. “Але ж ти мати, моя дружина…” [1, 119], – дивується Хозе, як Інґріт могла йому зрадити. “І тому маю відмовитися від власного життя?” [1, 119], – не намагаючись щось пояснювати чи перепрошувати, відповідає Інґріт.
Певна річ, що ні Ґретковська, ні Зборовська не пропагують подружні зради та відмову від материнства, вони просто намагаються наголосити на тому, що є жінки для яких життєва еволюція та самореалізація не обмежуються сім’єю та материнством.
Крім зосередження на жіночих проблемах, які феміністки пов’язують із інституцією материнства, Зборовська ще намагається дестереотипізувати і віками тиражований та огорнутий ореолом святості образ матері. “Супроти синівського (традиційно обожнюваного) образу матері повість “Мама” представляє дочківський образ, суть якого в тому, що мама – найзвичайнісінька людина, і у цій найзвичайності – чарівна вітальність материнства, його суперечливо земний, людський вимір” [5, 299], – говорить сама авторка у передмові до твору.
Справді, у даній повісті образ матері не ідеалізується. Мама тут просто живе власним життям у якому була гармонія у відносинах із свекром та непорозуміння із свекрухою, таємні від свекрухи вечорниці у Галіни Юменихи із видовищним “домашнім кіном” по тому, як свекруха зустрічала свою невістку , як та поверталась додому. Була у неї і своєрідна, зовсім різна, любов до своїх дочок – “чемної і доброї дівчинки” Славки та “вредного видрища” Дзвінки. Проте “… після того, як Дзвінка поховала сина і чоловіка, мама особливо ніжно почала ставитись до свої крученої доньки…” [5, 308].
Однак, при цьому мама завжди залишалась мудрою, рішучою та справедливою жінкою і “мамині дівчатка знали із самого дитинства, що мужність і сила їхньої сім’ї – це мама” [5, 308].
Зборовська знову йде екзистенційним шляхом “відсутності напередзаданості”, в даному випадку “материнської святості”. Адже мама, в її розумінні, це перш за все найзвичайнісінька людина для якої (і це вже має залежати тільки від неї) материнство часто стає тією межею до якої вона себе “творить” і в якій “розчиняється”, повністю “віддаючись” дітям і сім’ї, проте, це аж ніяк не робить її “святою” по відношенню до тих жінок, для яких материнство є лише одним із етапів цього власного “творення”.
Отже, іманентність жінки О. Забужко та Н. Зборовської є поліідентичною із особистим правом вибору розвитку цих “ідентичностей” відповідно до власних потреб та бажань. Жінка в їхніх творах багатогранна, трансцендентуюча особистість, що являє собою синтез плотського із духовним, раціонального та ірраціонального водночас.
Література
1. Бовуар С. Прелестные картинки. – СПб.: Амфора, 2000. – 316 с.
2. Жеребкіна І. Філософія фемінізму як напрямок постструктуралістської філософії // Філософська думка. - 1998. - №2. - С.98-119.
3. Забужко О. Польові дослідження з українського сексу. Вид. 3-е, стереотипне. - К.: Факт, 2000. - 116с.
Завантажити реферат