Сторінка
2

Проблема сприйняття української мови в умовах білінгвізму

У результаті оволодіння мовними засобами у людини формується механізм мовлення, а вивчення кожної наступної мови передбачає утворення нового, схожого за структурою та складністю на попередній. Особливість полягає в тому, що перша мова впливає на вивчення всіх інших.

Сенсорне мовлення пов’язане з корковими проекціями та центром Верніке (задня третина верхньої скроневої звивини), експресивне мовлення пов’язане із центром Брока (задня третина нижньої лобної звивини зліва). Функціонування центра Брока детерміновано як інформацією, отриманою від прийнятого мовленнєвого сигналу, так і внутрішніми спонукальними причинами, мотивацією [1:76]. Зважаючи на те, що російськомовні школярі і студенти українську мову вивчають як другу, оволодіння словом на рівні другої сигнальної системи вимагає глибокого засвоєння його семантики, в тому числі й на основі зіставлення з рідномовним матеріалом.

Мислення, яким оперує ліва півкуля, створює однозначний контекст у вигляді логічно організованої системи, здатної спрощувати відображення та передавати інформацію в мовлення. Мислення ж, яким оперує права півкуля, є образним. Його функція полягає в тому, щоб одномоментно схопити нескінченну багатоманітність зв’язків відображуваного об’єкта і створити його цілісний, повнокровний образ. При цьому підключається минулий досвід, сформована раніше картина реальності, кожен елемент образу через свою багатозначність взаємодіє з іншими відразу в багатьох планах. У результаті виникає не лише усвідомлювана та придатна для опису словами, а й неусвідомлювана інформація, що лежить в основі інтуїції та сприяє формуванню перед-знання, перед-розуміння [3:30]. При цьому основою безмовно-конкретного і наочно-дієвого мислення виступають уявлення та чуттєві образи (елементи I сигнальної системи). Вони можуть включатися в процес абстрактного мислення, здійснюваного в словесній формі, – тоді вони виступають як компонент слів, тобто, елементів II сигнальної системи [12:78]. Ця теза має стати ключовою у зв’язку з актуалізацією чуттєвого образу.

Актуалізований чуттєво-наочний образ являє собою „емпіричний макрокомпонент у семантичній структурі лексем” [7:21]. Тому семантика слова для людей, які вивчають другу споріднену мову, становить сукупність істотних ознак предмета дійсності, що узагальнюються, абстрагуються, стають ланкою переходу від сприйняття, уявлення до поняття.

Оперування наочно-чуттєвими образами, як пише Б.Ломов, пов’язане з образною пам’яттю, уявою, послідовними та ейдетичними образами, тобто уявленнями [6:71]. Ця інформація дає поштовх до обгрунтованого добору прийомів і засобів розвитку мовленнєвих навичок школярів з урахуванням емоційно-смислового досвіду, зокрема й рідномовного.

На мисленнєвій діяльності людей, які вивчають українську мову як другу має відбиток явище інтерференції та механізм переключення коду. У навчальних закладах з російською мовою викладання цей вибір мовного засобу має велике значення, оскільки пов’язаний з переключенням коду: зверненням до перефразування та трансформованого повторювання сказаного другою мовою. Перехід до другої мови супроводжується підвищеною емоційністю, що веде до незавершеності фраз чи слів, пауз, спрощення стратегії пошуку слів та ін., а з іншого боку, відхилення від норм літературної мови викликають сильне хвилювання. Несвідоме використання елементів двох мов має різний ступінь - від ледь помітного акценту до макаронічного використання лексики - та залежить від мовленнєвої компетенції школяра .

Причиною таких відхилень є інтерференція – перенесення елементів та особливостей однієї мови в мовлення іншою. Низкою вчених ( Є.Верещагін, Ю.Жлуктенко, В.Розенцвейг, С.Семчинський, В.Серебрянникова, Л.Уман, Л.Щерба, В.Ярцева та ін.) відзначається, що реальним витоком інтерференції є саме суміщений механізм породження текстів на двох мовах та інтерферентність установок. При такому розумінні явищ інтерференцією можна вважати як неусвідомлене, безконтрольне використання при побудові текстів однією мовою елементів іншої.

Інтерференція як негативний трансфер виявляє себе у формі перенесення лексем, словотворчих та словозмінних морфем, синтаксичних конструкцій, ритмомелодики, семем, конотативних значень тощо. Прикладами інтерференів можуть бути: горе-майстера, покласти зуби на полочку, голос вопиющого в пустині, говорити без обиняків, бешені гроші, гибла сила. Відтак, вплив сформованого динамічного стереотипу ускладнює процеси українського мовлення в російськомовних комунікантів.

За даними досліджень М.Жинкіна, мовлення другою мовою формується на основі попереднього та в зв’язку з ним [4:29]. На думку Л.Щерби, „вигнати переклад із свідомості людини не можна, бо вона так чи інакше звертається у внутрішньому мовленні до рідної мови й зіставляє з нею те, що вивчає” [14:48]. Такі погляди доводять природовідповідність мовлення, яка передбачає урахування психофізіології природи мовця. Механізм сприйняття та його породження будується в тісному взаємозв’язку двох мов і проходить через три важливі періоди: 1) актуалізація семантичного поля; 2) конкретизація замислу; 3) точний добір слів з лексико-семантичного поля чи синонімічного гнізда.

Як бачимо, загальнофункціональні механізми забезпечують засвоєння семантичних одиниць мови. В їх основі - процеси аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення та ін. А специфічні мовленнєві механізми забезпечують перекодування змісту, дію програмування мовленнєвого висловлювання. У розумінні лексичного значення слова як особливого когнітивного феномена (мінімальної когнітивної структури) значне місце має процес аналізу змісту з різноманітними шарами інформації, пов’язаними з поняттями семеми-примітиву (слова, що постає основою для семного аналізу лексичної парадигми), кварку (штучно визначеної семи), псевдокварку (штучно визначеної, але з недиференційованим смислом значенням семи), метамови (системи знаків-понять для тлумачення структурної будови певної системи мови) [13] .

Рівень сприйняття українського мовлення полегшується тим, що багато понять є загальними для обох мов і вже сформовані при вивченні російської мови (використання лексичних, фонетичних, морфемних, морфологічних, синтаксичних засобів), але ускладнюється відмінностями, зумовленими національною самобутністю кожної мови. Найчастіше різниця в поняттях виявляється в розходженні еквівалентних у двох мовах слів, одиниць синонімічних рядів, міжмовних омонімів тощо. Це явище призводить до істотних семантичних помилок, порушення правильного сполучення слів, оскільки мовець інтуїтивно, будуючи висловлювання, на початковому етапі користується засобами рідної мови, не заглиблюючись у внутрішній зміст слів другої.