Сторінка
3

Проблема сприйняття української мови в умовах білінгвізму

У сучасній психолінгвістиці створено багато моделей породження і сприймання мовлення (В.Бухбіндер, І.Зимня, О.Леонтьев, О.Лурія, Н.Хомський та ін.). Процес породження мовлення пов’язаний з використанням творчого резерву, інтуїтивних можливостей людини. Творчий резерв (підсвідоме) та інтуїцію (надсвідоме), базується на трансформації пам’яті та породженні нових комбінацій, зв’язків, аналогій. За свідомістю залишається функція добору гіпотез на основі логічного аналізу. Спрямованість розвитку надсвідомості, що відіграє значну роль у створенні словесних образів, пов’язана перш за все з ментальністю, національними рисами людини.

Засвоєння мовних засобів української мови передбачає опанування відомостями про українську історію, психіку, національний характер. Йдеться передовсім про виокремлення системи фонових, супровідних знань, формування уявлень, які достатньою мірою відображають особливості стереотипів українського народу, що тісно пов’язане з мотивацією. Так, російськомовний генетичний українець і російськомовний представник іншого народу по-різному сприймають такі образні утворення, як „вишневі віти”, „вишита сорочка”, „повна рожа” і „струнка, як смерека”.

Услід за О.Леонтьєвим, ми пов’язали реальну форму взаємодії елементів мовленнєвої діяльності з знаковою системою, системою операцій і дій, єдністю узагальнення, комунікації і мислення [5]. Тому для утворення зв’язку українське слово – предмет слід спочатку встановити зв’язок українське слово – російське слово – предмет. У результаті певного числа повторів тричленний зв’язок перетворюється у двочленний, стає поняттям. Таким чином, слово асоціюється з поняттям, а не предметом .

Сприйняття слова через усвідомлення його внутрішньої форми, тобто ознаки, покладеної в основу номінації, - прямо чи опосередковано визначає належність мовців до певної національної спільноти. Для усвідомлення глибинної сутності українських образних висловів, що містять етнокультурний компонент і знаменують часткову „герметичність”, необхідне розтлумачення ключових понять: квітень (квітка), оберіг (берегти), садиба (сад). Спостереження над внутрішньою формою, тлумачення цих понять, що утворюють адекватні реакції, ведуть до мотивації розуміння світобачення та світосприйняття українців, допомагають розумінню етнічно вагомих лексем. Так, скажімо, слово барвінок виступає символом кохання, але в цьому слові-образі можна побачити й інші національно орієнтовані уподобання і мотиви. Квітка названа так через голубуватий колір-барву, нею прикрашають голову нареченої на весіллі (символ чистоти), саджають на могилі (символ ефемерності життя) тощо.

Все це дало підставу для створення моделі сприйняття українського мовлення на основі описаних у науці основних психологічних алгоритмів:

– актуалізація емоційно-чуттєвого досвіду через задум до свідомого сприйняття; інтенція;

- свідоме сприйняття ® слово ®образ ® поняття;

- поняття ® готовність висловитися;

- готовність до вербалізації ®вербалізація в межах тексту;

- самоаналіз власних успіхів чи невдач.

I фаза пов’язана з творчою діяльністю людини, потребою в самореалізації; виношується задум, активізується перцептивний, абстрактно-логічний та емоційно-чуттєвий досвід. Вона цілком залежить від емоційно-інтелектуального досвіду, враження накопичуються через мотиви й цілі. Услід за Л.Виготським, мовлення здійснюється від мотиву, що породжує думку, до самої думки. Дії пов’язані з сенсорно-моторним сприйняттям та виділенням мовної одиниці з ряду інших. Важливою є інформація, що створює можливість вибору з ряду слів, синонімічного гнізда тощо. Мотив та установка викликають різноманітні відчуття, переживання, почуття. Мовець усе пов’язує ще й зі спостереженням та аналізом, що веде до створення індивідуальних чуттєвих образів об’єкта-слова. Далі формується уявлення, створене ним наочно-образне знання фіксується пам’яттю, щоб у потрібний момент актуалізувати його.

Загалом ця фаза пов’язана зі складним процесом аперцепції – залежності свідомого сприйняття від попереднього досвіду.

II фаза. Свідоме сприйняття (результат I фази) має перетворитися в поняття. Це відбувається через узагальнення, яке зникає задовго до виникнення звукового комплексу, має три ступені: а) синкрети (випадкові враження); б) комплекси (суб’єктивні та об’єктивні враження); в) поняття.

Ця фаза обов’язково вимагає варіативності мислення, інтеграції та диференціації. Мовець має такі варіанти: 1) вписатись у відому схему, наприклад добору епітетів чи створення порівнянь; 2)сканувати з пам’яті, спираючись на російськомовний досвід (море – синє; сон – солодкий); 3)порівняти з деяким прототипом, наприклад: (укр) не вартий вишкварки із сала - (рос.) яйца выеденого не стоит. Результатом такої фази стає об’єднання істотних ознак предмета дійсності ( процеси узагальнення), що формує поняття. Форми вираження, які є амодальними й інваріантними, спираються на знаково-символічні репрезентації, які формуються на основі засвоєння значень, закріплених в мові, культурі, діяльності.

III фаза пов’язана з припущенням щодо подібності та внутрішнім плануванням висловлювання. Поняття, яке утворилося, об’єктивується, створюється схема майбутнього висловлювання й добирається синтаксична модель. Наприклад, щоб створити образ останнього місяця літа, сприйнявши слово-мотив серпень (від рос. Серпами жнут), припускається вірогідності його ознак (бджоли збирають мед, люди збирають врожай у садах – запашні яблука та груші, на баштанах – дині). Далі робить вибір – медовий і проводить граматичне оформлення: йшов медовий серпень. Через поєднання зовнішніх та внутрішніх рис семантизація висловлювання відтворює всі притаманні образу ознаки. Важливою на цій фазі є фільтрація, тобто поєднання нових ознак з відомими, та формування нового поняття.

Після складних процесів внутрішнього (довербального) оформлення думки наступає момент готовності до реалізації задуму. З’являється натхнення, загострюється почуття. Отже, результатом III фази є готовність до вербалізації свого висловлювання.