Сторінка
3

Функції перекладу

„Щоб перекласти – треба зрозуміти, – ось перший і головний закон перекладу”, – мудро зауважує О. Кундзіч [9]. Але є і зворотний закон: щоб зрозуміти – треба перекласти. Надто він очевидний, коли хтось, не вельми доречно цитуючи чужу думку, не впускає її у свою мову й тим уникає виявляти власну проникливість, здатність сприймати, складати докупи поняття. На жаль, так чинять не лише з нехоті до вдумливого перевираження, попросту кажучи, з лінощів, але ще й з принципу, керуючись забобоном неперекладності, прикриваючись потребою сумнівної „документальності” [10]. Переклад служить 34) знаряддям мислення. Це є інструмент і документ думки (хоч би й „розмови з самим собою”), подеколи – її маніфестація, підкреслення того, що першоджерело сприймається проникливо і глибокосяжно. Тим самим він виконує надзвичайно важливу 35) функцію пізнання. До неї відносять і ознайомчу, але кожна з обох розмаїта, по-своєму розгалужується і тим відмежовується від іншої.

Афоризмом „Думка, що сказана, – це лжа” Ф. Тютчев розвинув тезу Ґете: „Те, що я по-справжньому знаю, я знаю, власне, лише для себе”. На людях думка сіє сумнів, бо дається взнаки прагматика слова: „Як тільки висловишся, тут же тебе закидають умовами, визначеннями, запереченнями”. З цього Ґете робить важливий висновок: „Тому все, що знаєш, намагайся перетворити в дію” [11]. Переклад 36) допомагає людині самій збагнути зміст джерела, дошукатися смислу, осягти світ образів, понять та ідей, новий чи по-новому, а ще й прочитати темні місця в давніх текстах (евристична функція). Але тлумач, працюючи для громади, виконує роль посередника – 37) пояснює незрозуміле іншим, відкриває автора новій спільноті. Тут суб’єкт пізнання – загал. А в нього – свої смаки, потреби, упередження. Вельми істотно, що перекладачі стають новаторами чи й піонерами на давно освоєних теренах. Нерідко переклад, а особливо новий, 38) змінює усталений погляд на твір як річ очевидну й завершену, переконує всіх свіжим і глибшим тлумаченням, відміняє помилки сприйняття. Трапляється й так, що переклад 39) допомагає відновити загублений оригінал, реставрувати затертий текст, заповнити лакуни чи навіть оживити мертву мову. Скажімо, єгипетські ієрогліфи й похідне від них народне письмо Ж. Ф. Шампольйон прочитав за тримовним написом на камені Розетта, що тепер у Британському музеї, послуговуючись давньогрецькою.

Але переклад ще й 40) виявляє багатозначність, смислову багатогранність твору, розширює діапазон його прочитань, він є 41) спосіб аналізу, розкриття змісту шляхом розкладання на складники і варіювання нюансів, причому не тільки у філологічній науці (де навіть двомовний словник дає нагромадження споріднених значень лексеми), але й коли кожна нова спроба відтворити поезію поезією, драму драмою, оповідь оповіддю подовжує вервечку несхожих і цілісних варіантів тлумачення. Він також не обмежується прогнозом сприйняття, а править за 42) творчий експеримент, інколи – науковий [12] .

Безперечно, пізнання оригіналу шляхом перекладу, особливо ж аналітична розгортка віяла тлумачень, завдячує тому, що міжмовне перевтілення – це активна, пошукова, творча, дерзновенна форма мислення, яке відкриває цінності, а не просто знайомить з ними, констатуючи факт їхньої наявності. Тим-то переклад виступає 43) множником втілень змісту (і збагачує самий зміст, як побачимо далі). А в суб’єктивному вимірі він є 44) засіб самовираження. Конкретніше – 45) носій духу й потреб своєї доби, своєї місцевості й традиції, зокрема й традиції перекладу (якщо за суб’єкта взяти спільноту і її культуру); 46) вияв і свідчення творчого почерку особистості – автопортрет перекладача, що може бути цінністю й сам по собі, надто ж із плином часу в галереї таких портретів. Мистецтво перекладу 47) розкриває талант тлумача-посередника, художника, майстра слова, талант варіювати форму й бути правдивим. А тому приваблює багатьох ще й як 48) поле для творчого змагання особистостей.

Своєю багаторазовістю й різноманітністю переклад 49) фіксує еволюцію і географію сприйняття шедеврів класики: естафета перекладів у кожній мові і їхня різномовність – це історія літератури і свідчення її живучості. Habent sua fata libelli – книжки мають свою долю. При цьому множина перекладів 50) забезпечує сприйняттю широту, стереоскопічність і динамічність, чим дає повніше уявлення про твір, ніж може дати одне-єдине тлумачення ба й навіть сам по собі оригінал. Як писав М. Гумільов, „щоб осягти цілком якого-небудь поета, треба прочитати його перекладеним усіма мовами” [13].

При всій своїй вірності оригіналові й авторові, при всій правдивості й адекватності переклад неминуче 51) надає певні тлумачення ідеям і цінностям, відтінює ті чи інші тонкощі значень, увиразнює, підкреслює й підсилює актуальні деталі. Тому інколи править за 52) зброю й арену світоглядної боротьби, зокрема в разі подання текстів художніх, сакральних, правових, давніх літописних, джерел наукової спадщини. Згадаймо, що через принципові різночитання угод, святих писань та історичних пам’яток нерідко ставалися суспільні розколи і криваві війни. І нині конфесії не одностайні навіть щодо того, як іменувати святих і діячів церкви: Іван, Йоан чи Іоан. Провідником ідеології переклад виступає в широкому діапазоні – від тлумачення окремого слова до видавничої стратегії країни.