Сторінка
7

Функції перекладу

8. Варто пам’ятати, що переклад здатний служити меті, яку перекладач зовсім не ставив собі або й не міг передбачити. Так буває, зокрема, через тривалий час або в третій країні. Як зазначалося, з перекладів теж багато перекладають, за ними відновлюють втрачені першоджерела, вивчають мову оригіналу або самого перекладу. Примітно, що прикладами з перекладів І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана та багатьох інших класиків ілюструються статті в наших словниках. Деякі студенти навіть примудряються складати домашнє читання з іноземної мови, пробігши очима „Сагу про Форсайтів” Д. Голзворзі в перекладі О. Тереха, про що останньому, либонь, і не снилося . Є цілі, які перекладач приховує, принаймні не надто афішує, а є й вельми резонансні, що ними на людях зручно прикриватися. Так, у багатомовному СРСР творчі потреби й осяяння тлумачів мали увінчуватися гаслом „дружби народів”, яка передбачала цілковите розчинення й зникнення народів-друзів, але спершу – взаємне зближення шляхом обміну вартостями, процідженими крізь ідейне сито. Переклад має виміри економічні (він може годувати не тільки перекладача, а й країну), політичні (він пропагує, недарма ж французи мають в Україні програму видання своєї літератури „Сковорода”), правові й моральні (захист авторства і плагіат існують і тут), статусні. Бувають переклади заробітчанські, (не)актуальні, канонічні, авторизовані, прохідні на певний рівень, наприклад, схвалені до друку, удостоєні премій чи високого випробування портфелем Г. Кочура . За лихоліття переклади служили способом висловити власний біль, езоповими натяками і кличем до сокири, оберталися репресіями проти перекладачів, вилежувалися по шухлядах через те, що їх довго не друкували, піддавалися цензурі, спаленню й публічному ганьбленню.

Воістину, на що здатний переклад – вічна загадка для людського розуму, який сам, за влучним висловом А. Шлеґеля, може тільки одне – перекладати.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Радчук В. Навіщо потрібен білоруський Пушкін // Сузір’я. - Вип. 26. – Київ,1987, с. 251-259.

2. Рагойша В. П. Проблемы перевода с близкородственных языков: Белорусско-русско-украинский поэтический взаимоперевод. – Минск, 1980. - С. 17-31; Радчук В. Концепция функционально-эстетического равнодействия // Теорія і практика перекладу. - Вип. 1. – Київ, 1979. - С. 47-48; Радчук В. На жертовнику мистецтва // “Хай слово мовлено інакше .”. – Київ: Дніпро, 1982. – С. 19.

3. Гете И. В. German Romance / Пер. С. Герье. // Гете И. В. Собрание починений: В 10 томах. - Т.10. – Москва, 1980. - С. 412.

4. Гете Й.-В. Поезія і правда: Збірник / Упоряд., пер. Б. М. Гавришкова. – Київ, 1982. - С. 87.

5. Копанев П. И. Вопросы истории и теории художественного перевода. – Минск, 1972. - С. 73.

6. Мандельштам О. Э. Разговор о Данте. – Москва, 1967. - С. 27.

7. Цит. за: Копанев П. И. Названа праця. - С. 78.

8. Радчук В. Переклад – рушій чи гальмо? // Теорія і практика перекладу. - Вип. 17. – Київ: Вища школа, 1990. - С. 26-31; Радчук В. Глобалізація і переклад // Всесвіт. – 2002. - № 5-6. - С. 134-136.

9. Кундзіч О. Творчі проблеми перекладу. – Київ, 1973. - С. 21.

10. Радчук В. Забобон неперекладності (Чи під силу мові Тараса переклад цитат?) // Всесвіт. - № 1-2. – 2000. - С. 166-170.

11. Гете Й.-В., Цит. праця. - С. 58.

12. Рецкер Я. И. Теория перевода и переводческая практика. – Москва,1974. - С.63-75; Рецкер Я. И. Плагит или самостоятельный перевод? (Об одной судебной экспертизе) // Тетради переводчика. № 1. – Москва, 1963. - С.51-52.