Сторінка
4

«Народна пісня – дзеркало народної душі» (М. Драгоманов)

У часи визвольної війни 1648-1654 р. народжується своєрідний цикл дум та історичних пісень про боротьбу українського народу з польсько-шляхетськими ворогами: “Чи не той то хміль”, “Не дивуйтеся, добрії люди”, “Ой усе лужком та все бережком”, “Ой з-за гори високої”, “Козацьке життя”, “Козак-нетяга Фесько Ганжа” . У них постають образи славетних ватажків: Богдана Хмельницького, Івана Богуна, Данила Нечая, Максима Кривоноса та інших. Думи та історичні пісні цього часу були в народі настільки популярні, що мали до п’ятдесяти варіантів виконання.

Третю групу дум складають пісні останнього періоду козаччини (друга половина XVII ст.), коли Москва методично знищувала козацтво та їхні “вольності”, за які воно боролося, тому вони втрачали свій героїчний характер: “По тім боці огні горять”, “Ой за річкою, та й за Синюхою”, “Ой летить куля з ворожого поля”, “Світ великий, край далекий, та ніде прожити”, “Ой тепер наші славні запорожці”, “Ой наварили ляхи пива”, “Ой виїхав із Гуманя”, “Ой тяжко козакові в неволі сидіти” . Мелодія цих пісень подібна до похоронних плачів. Виконання дум було дуже своєрідним, з мелізмами, з вібрацією голосу. Речитативний стиль виконання мав риси особистої імпровізації, тому думи не виконувалися двічі однаково. Кожен виконавець володів власним стилем, який перейняв від свого вчителя. Говорячи про популярність та вагу українських дум та історичних пісень, слід згадати відому ще з XVII ст. і широко популярну пісню “Ой горе ж тій чайці, ой горе небозі”, авторство якої приписують гетьману Івану Мазепі (1639-1709).

Інші українські народні пісні.

Українська народна музична творчість не обмежується обрядовими та історичними піснями. Її збагачує величезна різноманітність інших народних пісень. Багато з них з’явилися після XVI ст. і мають зв’язок з родинним життям та пригодами козацької доби. Чумацькі – це пісні чумаків, які возами їздили до Криму по сіль, везучи туди на продаж власний товар: “Чумаче, чумаче, чого зажурився”, “Ой зажурився соколонько”, “Ой ходив чумак”, “Ох, і не стелися, хрещатий барвінку” . Бурлацькі пісні розповідають про парубків, що мандрували з місця на місце, в пошуках роботи, пригод, щастя: “Зібралися всі бурлаки”, “Та летить орел понад морем”, “Да не жаль мені на галочку”, “Та забіліли сніги” . Солдатські та рекрутські пісні з’явилися в період, коли російський уряд забирав українських парубків у “москалі” до свого війська: “Пливе човен”, “Наїхала старшина”, “Ой у лузі при березі там калина стояла”, “Чорна рілля заорана”, “Війна, війна – світ палає” .

Наслідком заснування Могилянської академії у Києві (1631 р.), де учні готувалися до духовної діяльності, здобували вищу освіту, стали бурсацькі пісні. Серед них є подібні до пісень інших країн та народів – Угорщини, Словаччини. Цей факт вказує на те, що тоді відбувався жвавий обмін студентами між Україною та сусідніми країнами.

Остаточне поневолення України Катериною II (1775 р.) дало привід до появи кріпацьких пісень: “Наступає чорна хмара”, “На панщину ходжу, ходжу”, “Ой летіла качечка”, “Ой горе нам на Гетьманщині” .

Піснями, пов’язаними з родинним життям та побутом народу, були колискові: “Люляй, люляй, мій синочку”, “Ой котику, котику”, “Ой спи, дитя, без повиття”, “А-а, люлечки”, також дитячі, парубоцькі та дівочі, пісні про жіночу долю, жартівливі та сатиричні, пісні п’яниць, пісні до танців у формі коломийки, шумки, горлиці, козачка. Побутували пісні (плачі) над померлими. Але найчисленніші з усіх пісні про кохання: “Сонце низенько, вечір близенько”, “І шумить, і гуде”, “Ішов козак потайком”, “Човен хитається”, “Ой не світи, місяченьку”, “Тече вода каламутна” . Любовна лірика в записах XV – XVII ст. була надто ідеалізована, витончена, відносилась до особистих інтимних почуттів.

Також існує велика група народних пісень на релігійні теми, в яких оспівуються Ісус Христос, Діва Марія, численні святі, особливо популярні в Україні св. Микола, св. Михайло, св. Юрій, св. Варвара . Інша група релігійних пісень розкриває тему християнської моралі та етики. В них співається про смерть, останній суд, про правду й кривду, багатство і бідність.

До українських народних пісень можна зарахувати і пісні Українських Січових Стрільців першої світової війни (1914-1918 р.): “Ой, видно село”, “Червона калина”, “Журавлі”, “Їхав стрілець” . Згадані пісні мають своїх авторів, але їх популярність настільки велика, що вони включені до збірок народних пісень.

Дослідники українських народних пісень.

Багатство української народної пісні стало широким полем для фольклористичних і етнографічних досліджень. Першими, хто науково почав досліджувати українські народні пісні, були В. Трухновський (1748-1810) та П. Сокальський (1832-1887). За ними йдуть О. Рубець (1837-1913), який видав у 1889 р. “Сто українських народних пісень”; П.Демуцький (1860-1917) – збірку “Українські народні пісні Київщини” (1905); О.Коципінський – “Пісні і танки українців” (1861-1867); О. Баліна – “Українські народні пісні” (1863); С. Гулак-Артемовський – “Українські народні пісні” (1868).

Геній української національної музики М. Лисенко (1842-1912) зібрав велику кількість народних пісень, дав їм зразкову інтерпретацію, установив спосіб їх аналізу й будови. “Збірник українських народних пісень”, який з’явився друком у Лейпцигу (1868), започаткував низку видань композитора. Таких збірників, між 1869 і 1895 роками, вийшло шість (чотири перші видані у Редера в Лейпцигу, два останні – у Гроссе в Москві), по 40 пісень у кожному. М. Лисенку належать праці: “Характеристика музичних особливостей музичних дум і пісень, виконаних кобзарем О. Вересаєм” (1874), “Про торбан і музику пісень Відорта” (1892). Загалом він виконав двадцять обробок народних пісень для мішаного або чоловічого хорів. А.Вахнянин про творчість М. Лисенка писав: “Ти полюбив народну пісню, пригорнув її до теплих грудей, ти викохав її, виплекав, вилеліяв, прибрав у святочну одежу, впровадив між слов’янські посестри й посадив високо заквітчану, вимережану, пристроєну й сердечну та величну, якою вийшла вона з грудей цілого народу . В тім Твоя і лише Твоя заслуга” [4].

Етнограф та фольклорист Ф. Колесса видав у 1910-1913 рр. два томи під назвою “Мелодії українських дум”, а у 1929 р. – “Народні пісні Лемківщини”. Композитор і музикознавець З. Лисько видав десятитомний збірник “Українські народні мелодії” (1964), до якого ввійшло біля дванадцяти тисяч народних пісень. Це найбільша праця такого плану в українській музичній літературі.

Серед наукових досліджень українських народних пісень слід згадати велику працю польського етнографа й археолога Зоріяна Доленга-Ходаковського (справжнє ім’я Адам Чарноцкі, 1784-1825). Під час своїх подорожей по Україні він зібрав понад дві тисячі українських народних пісень, ще повністю не опублікованих. Ентузіастом української народної пісні серед росіян був князь М.Цертельов, який у 1819 р. видав у Петербурзі збірку “Опыт собрания старинных малороссийских песен” (вісім дум, дві пісні). У передмові до неї він написав, що “українська народна поезія виявляє високопоетичний геній українського народу, зокрема чисту мораль, яку українці зберегли як єдиний спадок по предках”. Харківський мовознавець Ізмаїл Срезнєвський (1812-1880) видав у Харкові в 1833-1838 рр. три збірники “Запорожская старина”, де разом з історичними матеріалами були надруковані і пісні.