Сторінка
6

Правове врегулювання статусу української мови (діахронічний аспект)

У наступні роки українізацію згорнули й почався інший період – період тотальної русифікації, на противагу якій на українських землях, вільних від радянських окупантів, українська мова стверджувалася як офіційна. Так, параграфом 4 Закону про незалежність Карпатської України від 15 березня 1939 р. встановлювалося, що державною мовою Карпатської України є українська мова. Але ситуація в Західній Україні докорінно змінилася після приєднання її до Радянського Союзу. У праці “Культурне життя в Україні. Західні землі: Документи і матеріали” наводиться газетна інформація від 16 березня 1940 р. такого змісту: “Цілий ряд горожанських шкіл закрито, напр., у Рахові, Нересниці, Тересві, Білках, Іршаві, – а в школах, що ще залишилися, заведені високі оплати наслідком чого наша селянська бідна дітвора змушена покидати школи. У такім, напр., Воловім в 4 класі стало тільки 16 учнів, а в 3 клясі – 18. Крім високих оплат причиною покидання школи є також неможлива мова навчання, в т. зв. руських клясах. Більше чим 60 % предметів учать учителі виключно по-мадярськи (історія, географія, фізіка, природа, числення), а решту предметів неможливим мадярсько-руським язичієм. Ніяких книг в горожанських школах немає. Українські та “карпаторуські” (панькевичівка) попалили й учебний матеріал диктують оцим нечуваним язичієм” [38].

Першим чинним Основним Законом України стала Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки (березень 1919 р.), однак, у ній мовне питання було майже проігнороване, окрім хіба що зазначеного у статті 34: “Герб У.С.Р.Р. — має на червоному полі в проміннях сонця — малюнок золотого серпа і молота, навкруги яких — уміщено вінок і написи на Українській та Російській мовах: 1) У.С.Р.Р; 2) Пролетарі всіх країн, єднайтеся!”

Отже, у цій Конституції не йдеться про врегулювання особливостей функціонування мов на території України, однак зафіксоване дублювання україномовних варіантів текстів російською мовою.

Надалі радянська влада, зважаючи на багатонаціональність держави, вже не могла ігнорувати мовного питання, однак підходила до нього досить своєрідно, дедалі жорсткіше регламентуючи використання національних мов.

Окрім республіканських, особливості функціонування мов урегульовували союзні конституції. Причому в перші десятиліття радянської влади “мовні” статті союзного та республіканських основних законів не дублювалися. Аби у цьому переконатися, варто порівняти Конституцію СРСР 1924 р. й Основний Закон УСРР 1929 р.

Конституція Союзу Радянських Соціалістичних Республік 1924 р. закріплює за українською мовою статус однієї із загальновживаних у союзних республіках:

«34. Декреты и постановления Центрального Исполнительного Комитета, его Президиума и Совета Народных Комиссаров Союза Советских Социалистических Республик печатаются на языках, общеупотребительных в союзных республиках (русский, украинс¬кий, белорусский, грузинский, армянский, тюрко-татарский)».

У Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки 1929 р. підкреслено демократичний підхід радянської влади до функціонування мов і формулюються лише мовні права представників усіх національностей, які живуть на території республіки: “Мови всіх національностей, що живуть на території Української соціалістичної радянської республіки, рівноправні й кожному громадянинові, незалежно від його національної приналежності, забезпечується цілковиту можливість в його зносинах з державними органами і у зносинах державних органів з ним, у всіх прилюдних виступах, а також у всьому громадянському житті – вживати рідної мови”.

Між Конституцією Союзу Радянських Соціалістичних Республік 1936 р. та Конституцією Української Радянської Соціалістичної Республіки 1937 р. юридичні паралелі провести вже дуже легко: з трьох “мовних” статей союзної конституції дві мають аналогічні відповідники у республіканській.

Так, Конституція СРСР визначає особливості мовного оформлення законодавчих актів, судового провадження та закріплює право громадян навчатися рідною мовою:

«Статья 40. Законы, принятые Верховным Советом СССР, публикуются на языках союзных республик за подписями предсе¬дателя и секретаря Президиума Верховного Совета СССР.

Статья 110. Судопроизводство ведется на языке союзной или автономной республики или автономной области с обеспечением для лиц, не владеющих этим языком, полного ознакомления с материалами дела через переводчика, а также права выступать на суде на родном языке.

Статья 121. Граждане СССР имеют право на образование.

Это право обеспечивается всеобщеобязательным начальным образованием, бесплатностью образования, включая высшее обра¬зование, системой государственных стипендий подавляющему бо¬льшинству учащихся в высшей школе, обучением в школах на родном языке, организацией на заводах, в совхозах, машинотракторных станциях и колхозах бесплатного производственного, технического и агрономического обучения трудящих ся».

Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки 1937 р. лише у двох статтях визначає особливості функціонування мов, причому одна з них (стаття 120) є абсолютно декларативною, оскільки відтоді у Радянському Союзі починається тотальна русифікація.

«Стаття 109. Судочинство в УРСР провадиться українською мовою, в Молдавській АРСР — молдавською або українською мовою, залежно від національного складу більшості населення району, з забезпеченням для осіб, які не володіють мовою більшості, цілковитого ознайомлення з матеріалами справи через перекладача, а також права виступати на суді рідною мовою.

Стаття 120. Громадяни УРСР мають право на освіту.

Це право забезпечується загальнообов'язковою початковою освітою, безплатністю освіти, включаючи вищу освіту, системою державних стипендій величезній більшості тих, що вчаться у вищій школі, навчанням у школах рідною мовою, організацією на заводах, в радгоспах, машинно-тракторних станціях і колгоспах безплатного виробничого, технічного й агрономічного навчання трудящих».

Конституція Союзу Радянських Соціалістичних Республік 1977 р. [39], порівняно з попередньою конституцією 1936 р., розширила перелік “мовних” статей: тепер їх не три, а чотири. З’явилася стаття, якою закріплювалися права громадян СРСР різних рас і національностей, зокрема й мовні (аналогічна ж стаття з’явилася у Конституції УРСР 1978 р.):