Сторінка
2

Творча спадщина Івана Сікорського: проблеми і перспективи в сучасному українознавчому контексті

Вивчаючи питання загальнопедагогічної підготовки вчителя в Україні у кінці XIX – на початку XX ст., Н.Дем'яненко особливу увагу приділила діяльності Фребелівського товариства у Києві, головою якого певний час був І.О.Сікорський. Автор звертає увагу на те, що Фребелівський педагогічний інститут був заснований у 1907 р. Київським товариством трудової допомоги для інтелігентних жінок. Але це товариство головними своїми завданнями ставило:

1) організацію безплатних притулків для нужденних жінок;

2) влаштування довідкових бюро для надання роботи;

3) організацію професіональних читань з метою підготовки жінок до спеціальних занять і подальшого працевлаштування;

4) організацію дитячих садків і ясел для немовлят.

Надаючи пріоритет цим інтересам, Товариство трудової допомоги часто ігнорувало педагогічно-наукові завдання інституту. Педагогічна рада останнього визнала за необхідне заснувати в Києві Фребелівське товариство для сприяння справі виховання. Головою його був обраний перший ректор Фребелівського педагогічного інституту – доктор медицини, професор Київського університету І.О.Сікорський. Таким чином, у 1908 р. Фребелівський педагогічний інститут отримує друге народження. Відповідно до Статуту, в 1908/1909 р. Київське Фребелівське товариство відкрило всі заплановані педагогічні установи: педагогічний інститут, дитячий садок, початкову школу, дитячий притулок, педагогічну амбулаторію, які утворили педагогічне об'єднання з центром у Фребелівському педагогічному інституті. За словами І. О. Сікорського, означені заклади внутрішньо пов'язувалися між собою і складали єдине педагогічне ціле. Н.М.Дем'яненко відзначає провідну роль Івана Сікорського в заснуванні цього науково-педагогічного комплексу і робить акцент на позитивних аспектах його діяльності, не вивчаючи помилок чи недоліків. Одним з головних позитивних аспектів був той, що Фребелівський педагогічний інститут засновувався і розглядався не відокремлено, а в системі науково-педагогічного об'єднання як вища жіноча школа для наукової і практичної підготовки слухачок до педагогічної діяльності і спостереження за юною душею від періоду немовляти і до юнацького віку включно. Передбачалося, що випускниці педвузу зможуть виконувати обов'язки вихователів і викладачів не тільки в дитячих притулках, садках і початкових школах, а й у середній школі. Цьому сприяло те, що слухачки, навчаючись догляду за дітьми, брали участь у спостереженні, вихованні та навчанні дітей в дитячому садку і школі. Так, основні предмети загальнопедагогічної підготовки – фребелівська педагогічна система, методики різних дисциплін, загальна психологія, психологія дитячого віку – викладалися на конкретних прикладах життя і навчання дітей. Слухачки невеликими групами відвідували заняття в дитячому садку, уроки в школі, а два дні на тиждень кожна з них самостійно займалася із двома дітьми. Практичні заняття в педагогічній амбулаторії полягали у всебічному психолого-педагогічному обстеженні дітей, наданні педагогічних консультацій і порад їхнім батькам і вихователям.

З року в рік психолого-педагогічна підготовка у Фребелівському педінституті вдосконалювалася, педагогічний курс поповнювався новими предметами. Зокрема, як свідчить аналіз звіту про стан київського Фребелівського педагогічного інституту за 1910/11 н.р., у межах загальнопедагогічної підготовки слухачкам читалися такі дисципліни: вступ до експериментальної дидактики, школознавство (О.Ф.Музиченко), історія педагогіки (С.А.Ананьїн), педагогіка, логіка (В.Б.Зеньківський) питання дошкільного виховання (Н.Д. Лубенець), душа дитини, вчення про важких у виховному відношенні дітей (І.О.Сікорський). Крім того, влітку 1911 р. на базі інституту були організовані загальноосвітні курси для народних учителів, а в рамках практичної психолого-педагогічної підготовки – педагогічне обстеження дітей.

Н.Дем'яненко також зазначає, що для викладання психолого-педагогічних дисциплін у Фребелівському педінституті добиралася лектура виключно з вищою спеціальною освітою. Високий рівень професорсько-викладацького складу підтверджує вирішальне значення загальнопедагогічної підготовки у навчально-виховному процесі педвузу. Так, у різні роки в Інституті викладали С.А.Ананьїн (історія педагогіки), В.В.Зеньківський (педагогіка і логіка), Н.Д.Лубенець (теорія дошкільного виховання), О.Ф.Музиченко (школознавство і вступ до експериментальної дидактики), С.Ф.Русова (теорія педагогіки і дошкільне виховання), І.О.Сікорський (душа дитини і вчення про дітей, важких у виховному відношенні).

Таким чином, на основі значного масиву раніше не дослідженого архівного документально-фактологічного матеріалу, автор доходить висновку, що київський Фребелівський педагогічний інститут відігравав визначальну роль у підготовці національних педагогічних кадрів: вихователів дошкільних закладів із вищою освітою, вчителів початкових шкіл, педпрацівників позашкільних установ. Н.Дем'яненко зазначає, що загальнопедагогічна підготовка у педвузі відрізнялася оригінальністю, ґрунтовністю, своєрідністю авторських підходів та глибиною викладання педагогічних дисциплін, характеризувалася багатопредметністю на всіх трьох відділеннях (дошкільному, шкільному і позашкільному). Сутність загальнопедагогічної підготовки полягала в єдності теорії і практики. Цьому сприяло, насамперед, навчально-виховне об'єднання, створене під керівництвом І.О.Сікорського, де Фребелівський педінститут виступав педагогічним центром і координував діяльність навчально-допоміжних установ: дошкільних закладів, шкіл, педагогічних амбулаторій, вищого початкового училища.

Книга Г.Сазоненко "Педагогіка успіху", на основі методології українознавства, педагогіки і психології життєтворчості, розкриває місце акмеології у реформуванні освіти, специфіку технологій досягнення успіху та особливості використання цих технологій у змістових, психологічних, технологічних та управлінських параметрах становлення і розвитку інноваційної акмеологічної системи Українського гуманітарного ліцею імені Тараса Шевченка. У зв'язку із цим, Г.С.Сазоненко аналізує історичні уроки творчого використання потенціалу успішних вітчизняних і зарубіжних педагогічних систем, про що йдеться у другій главі її праці. У першому розділі цієї глави, присвяченому успішним вітчизняним педагогічним системам, зустрічається параграф "Основні ідеї педагогічної концепції Івана Сікорського", де авторка викладає відомі з інших джерел факти, захоплюється створеним під керівництвом І.О.Сікорського Фребелівським педагогічним інститутом і присвячує цьому улюбленому дітищу Івана Олексійовича дві третини всього матеріалу. Чи відповідав цей заклад національним інтересам українців, тут, на жаль, не говориться, але цінність його для педагогічної науки, що розвивалася на терені України, визначена автором безперечно. Особливість Фребелівського педагогічного інституту в Києві була в тому, що він створювався під егідою громадської організації, хоча й відповідав інтересам російського самодержавства (викладання російською мовою, відсутність програм навчання національної мови українських дітей тощо). Г.Сазоненко звертає увагу на те, що ця навчальна установа суттєво відрізнялася від подібної, створеної у Санкт-Петербурзі. Навчальні плани та програми Фребелівського інституту були побудовані за трьома основними розділами: