Сторінка
1
Зміст
Вступ.
Розділ І. Історія розвитку народного одягу.
1.1Формування традиційного одягу українців.
Розділ ІІ. Вишивка, як вид художнього оформлення одягу.
2.1 Із глибини віків.
2.2 Матеріали та обладнання для вишивання.
2.3 Технологічні особливості вишивки.
Розділ ІІІ. Технологічна частина.
3.1 Конструктивна частина.
3.2 Загальні відомості про тканини.
3.3 Послідовність виготовлення виробу.
Висновки.
Література.
Додатки.
Вступ
В основу сучасної художньої творчості покладено традиції народного мистецтва – невичерпного джерела вигадки, спостережливості, смаку, різноманітності кольорових поєднань, орнаментальних мотивів і форм. Як могутня ріка, що витікає з невеличкого джерельця, на своєму довгому шляху вбирає десятки й сотні ручаїв і річок, так народне мистецтво створювалося упродовж століть багатьма поколіннями сільських, слобідських і міських майстрів.
Передаючись із покоління в покоління, з уст в уста, з рук у руки, у різноманітності проявів воно завжди було і є ґрунтом для спілкування людей, тим невичерпним джерелом пізнання історії та культури, звідки йдуть витоки професійної майстерності. Пісня й танець, малюнок і казка, ремесло – творіння рук людських – стали національною основою сучасного народного мистецтва.
Мистецтво народу безпосередньо пов’язане з трудовою діяльністю людини і виготовленням речей, практично потрібних їй у господарстві та побуті. Один із видів народного мистецтва – декоративно-ужиткове мистецтво, яке призначене для побуту й художнього оформлення одягу та господарських предметів. Воно виникло з любові до рідної землі, навколишнього світу та з потреби не тільки бачити красу, а й творити її власними руками.
Традиційні художні ремесла і промисли – це своєрідна пам’ять народу, яка зберігає його духовний досвід та єднає минуле із сьогоденням і майбуттям. Вони формувалися віками і можуть розвиватись і вдосконалюватися завдяки знанням та вмінням багатьох поколінь майстрів, які передавали й передають їх молодим.
Розділ І. Історія розвитку народного одягу.
Народне мистецтво створювалось і видозмінювалось упродовж століть у безпосередньому зв’язку з життям та побутом народу. У його створенні й розвитку значну роль відіграли природні й місцеві умови побуту, господарювання, культура, торгівельні зв’язки, сусідські стосунки.
За допомогою сокири, ножа, голки, примітивного гончарного круга й ткацького верстата наші пращури будували житло, майстрували реманент і меблі, виготовляли посуд із дерева і глини, обробляли шкури тварин і валяли сукно, вирощували та обробляли коноплі та льон, пряли нитки й ткали полотно, шили одяг і взуття, прикрашали побут. Кожна річ була потрібною в домі та господарстві, корисною і зручною у користуванні, красивою і тішила око своєю формою й обробкою.
З віку в вік передавали люди дітям і онукам повагу до праці, народних традицій , пізнання секретів майстерності й розуміння краси. З раннього дитинства привчали їх до нелегкої домашньої праці, передаючи свій досвід та вміння, шану до справи рук людських – рукоділля й ремесел.
На основі досвіду багатьох поколінь майстрів у кожного народу склалися самобутні способи виготовлення та оформлення побутових виробів, одягу й прикрас до нього.
Одяг – частка матеріальної та духовної культури суспільства. Одяг – це й речі для повсякденного носіння, і твори мистецтва, що створювались виключно для показу на подіумі.
Навіть первісна людина, винахідник одягу, не розглядала її виключно як засіб захисту від холоду. Учені припускають, що ми помиляємося, представляючи древніх людей одягнених у грубий безформний одяг зі шкір. Ранній одяг був технічно досконалий і по-своєму гарний. Звичайно, адже одяг – це предмет, що формує обличчя людини, знак статі і інформація про те, яке положення займає в суспільстві її власник.
Одяг і суспільний лад нерозривно зв’язані. Наприклад, в Стародавньому Єгипті кожному члену суспільства приписувалися певна форма одягу. Всі мистецтва і ремесла були підпорядковані певним канонам та правилам. Кравці, художники, архітектори перш за все навчалися канонам і правилам, порушувати котрі було заборонено.
Навіть в порівняно „просвітленому” ХVІІІ столітті існували певні правила, контролюючі форму одягу, імператор Петро І насильно обрізав довгі поли російських каптанів і збрив бороди. Продавців, що продавали одяг невідповідного зразка, били різкою і відправляли на каторгу.
А от декотрі смішні подробиці із недавнього минулого. Ті, хто був молодий в 60 – 70-ті роки минулого віку, пам’ятає злі карикатури в журналах, що висміювали „стиляг” – молодих людей, котрі одягалися в модному тоді стилі і намагалися виділитись від інших.
Також вони згадають, як шкільні вчителі вимірювали лінійкою ширину нижнього краю штанів і довжину спідниць учениць.
Що ж, пройшли часи „ідеологічної боротьби”, однак слід в культурі залишили саме вони ті, над ким більше всього сміялися. Зараз прийнято говорити, що „хіпі зробили переворот в моді”.
Правила правилами, вони назначалися і відмінялися. А незмінним було і є устремління людей до красоти.
Всі: і чоловіки і жінки – хочуть бути гарними і носити гарну одежу. От тільки уявлення про прекрасне в різні часи в різних народів було відмінне.
В первісному світі на жінку дивилися перш за все як на „засіб для народження”, тому вважалися гарними широкі стегна і великі груди. Судячи по найденим скульптурним зображенням, цими критеріями і керувалися наші далекі предки.
Завантажити реферат