Сторінка
9

Cучасне моделювання одягу з народним оздобленням

Отже по орнаментах можна прочитати думки людей того чи іншого регіону, їх особливості.

За призначенням вишиті вироби поділяються на чотири групи. До четвертої групи належить носильне вбрання – чоловічі та жіночі сорочки, жіночі блузки, сукні, халати, нічні сорочки. Ці вироби складаються з таких основних деталей: станок (перед і спинка), рукава і комір, чохли. Залежно від фасону вироби можуть мати планки, кишені, кокетки.

Вчитель повинен пояснити учням, як розміщувати вишивки на виробі. Учні вибирають орнамент яким будуть прикрашати свої вироби. Під час роботи вчитель може нагадувати учням про правила техніки безпеки.

Як виріб буде готовий учням потрібно буде пояснити як правильно зшити його деталі.

Зметування і пошиття.

Для шиття блузок, чоловічих сорочок вишивальниці використовують шов упідгин із закритим зрізом, закріплений строчкою за голкою. Цей шов виконується так. Дві деталі складають лицьовими боками всередину, причому нижню деталь випускають з-під верхньої на ширину строчки у готовому вигляді з додаванням 0,3 см і зметують. Після цього деталі розгинають в різні боки, нижньою деталлю накривають верхню, підгинаючи 0,3 см і з’єднуючи строчкою за голкою на відстані 0,1 – 0,2 см від підігнутого краю.

Крім того, для з’єднання деталей вишитих виробів застосовують також зшивні шви з сучасним обметуванням зрізів. Для цього дві деталі виробу складають лицьовими боками всередину, зрівнюючи зрізи і зшивають машинною строчкою на відстані 0,7 . 0,8 см від краю з одночасним обметуванням. Можна також застосувати для тканини, шов що осипається.

Перед тим, як приступити до машинної операції необхідно нагадати термінологію машинних операцій. Також можна нагадати про машинні шви.

Після того як будуть зшиті основні деталі виробу, зад і пілочка учні повинні приступити до обробки горловини низу, пройми і низу виробу.

Обробка низу виробу.

Для обробки низу виробу машинним швом застосовують шов у підгин з відкритим або закритим зрізом. Підгин з закритим зрізом: зріз деталі підгинають на виворіт перший раз на 0,5 – 0,7 см, а другий – на 0,9 – 1 см, після чого прокладають машинну строчку. Для обробки низу ручним способом застосовують потайний підшивний шов.

Після пошиття виробу необхідно попрати і зробити волого-теплову обробку (ВТО).

ВТО

1. Для волого-теплової обробки застосовують пропрасовувачі з марлі або м’якої бавовняної тканини.

2. Перед виконанням ВТО деталі або виріб зволожують з пульверизатора; якщо на тканині залишаються плями від води виріб прасують без зволоження.

3. Усі шви виробу спочатку розпрасовують, а потім запрасовують у один бік.

4. ВТО деталей і виробу з вивороту проводять без пропрасовування.

5. Вишивку прасують тільки з виворітної сторони.

Висновки.

Українській жінці був завжди притаманний вишуканий смак, витончене відчуття краси. Своїми руками в хатніх умовах, вона пряла, фарбувала, ткала, шила, вишивала кожну деталь свого убрання. Вже пошита річ удосконалювалася віртуозними технічними прийомами, додатково прикрашалась аплікацією, художнім ручним шитвом. Деталі костюма та орнамент мали в собі оберегову захисну символіку. Жодний елемент не був випадковим: виконуючи свою унікальну функцію, він ніс важливий зміст, органічно підсилюючи загальну естетичну композицію. І виготовлення кожного компонента костюма, і сам процес убирання супроводжувалися чіткою послідовністю та традиційною ритуальністю. Вбираючи в себе усю палітру складових вбрання, ця книга являє собою єдине ціле у розумінні суті, про почуття національної гідності і ту унікальність, без якої ми мало кому цікаві, навіть за тотального зближення культур.

Нині триває економічне і культурне зближення народів, посилюються процеси уніфікації, стандартизації, а зрештою – глобалізації, що створює дедалі більший розрив з традиційними формами культури. Це загрожує нам втратою автентичного зв’язку із своїм корінням. І водночас спонукає підійти до історичної ретроспекції з новим поглядом, глибинно відчути зміст і суть своєї національної свідомості. Це як „шлях до себе”, до моменту істини, до тієї точки опору, де має відгукнутись наш особистий потенціал. Адже невичерпність матеріалу і яскравих ідей, що розгортає традиційна культура для сучасника, це безмежний простір для реалізації нових творчих пошуків, відкриттів, унікальних методів самовираження людини сьогодні. Тому книжка, яку ви тримаєте в руках, безцінна. Це результат тривалого творчого шляху автора – дослідника, історика і художника, що ділиться з нами не лише науковим досвідом, але й багатогранним баченням краси і сили рідної культури.

Література.

1. Антонович Є.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.Є., Декоративно-прикладне мистецтво. Л. „Світ”. 1992.
2. Борецька Є.Я., Малюга П.М., Технологія виготовлення легкого жіночого та дитячого одягу. К. „Вища школа”.1992.
3. Джигурда -Литвенець Є.М., Ручне вишивання і нанизування. К. „Вища школа”. 2004.
4. Микуландра Івка, Теорія крою. К. „Техніка”.1972.
5. Наулко В.І., Культура і побут населення України. К. „Либідь”.1993.
6. Ніколаєва Тамара, Український костюм надія на ренесанс. К. „Дніпро.2005.
7. Селютін І.Ю., Оригінальні моделі модного одягу. „Издательство Сталкер”.2002.
8. Шерстюк Л.І.,Художня гладь. К. „Техніка”.1996.

Додатки