Сторінка
1

Феномен людини як гомоцентричний компонент волюнтаризму в природі

Природа сформувала сучасну людину, яка набула певного досвіду у спілкуванні з нею, і тепер настав час, коли людина на свій розсуд «формує» природу — своє навколишнє середовище.

Сучасна людина завдяки розвиненому раціональному мисленню та інтеграції знань, накопичених за весь період її еволюції, перевершила «досвід» і можливості самої природи.

Пізнавши будову мікросвіту, люди створили нові, невідомі в природі синтетичні матеріали, вивільнили енергію атома і, переборовши силу тяжіння Землі, вийшли в Космос. Проте більшість людей, переступивши поріг третього тисячоліття нової ери, усе ще не усвідомлює зв’язку між економічною діяльністю для забезпечення власних потреб та її негативними наслідками. Розглянемо це питання доклад­ніше. Протягом усієї історії цивілізацій, які передували сучасному індустріальному суспільству, людина жила, головне, за рахунок своєї інтелектуальної і м’язової праці, що гарантувало належну матеріально-енергетичну рівновагу впливу життєдіяльності людини на навколишнє середовище, і навпаки. Наслідком цього була передовсім стабільна кількість населення планети протягом майже двох тисячоліть існування доіндустріальних суспільств. Але після того, коли людина почала використовувати викопні паливно-енергетичні ресурси, цю рівновагу було втрачено, і кількість населення почала збільшуватись майже прямо пропорційно обсягу використання енергетичних ресурсів природи (рис. 4).

У ХХ ст. освоєння нових джерел енергозабезпечення економіки, досягнення хімічної науки (синтез добрив і медпрепаратів) сприяли так званому демографічному вибуху. Такий розвиток цивілізацій призвів до ще більшого порушення рівноваги матеріально-енергетичних процесів обміну людини з навколишнім середовищем.

Характерною рисою технічного прогресу першої половини ХХ ст. була боротьба за рекорди: якнайдалі, якнайвище, якнайшвидше. У суспільстві виразно панує концепція антропоцентризму, згідно з якою людина має беззастережно підпорядковувати собі природу. Можливо, наші нащадки колись назвуть це інфантильним суспільством.

Потужні монополістичні підприємства у гірничій, металургійній і хімічній галузях, поширюючи видобуток корисних копалин, нехтували технологічними відходами, маса яких у десятки й сотні разів перевищувала виготовлену продукцію, засмічуючи і отруюючи довкілля.

Неймовірно, але факт: за життя тільки нашого покоління із надр Землі видобуто палива більше, ніж його витратило людство за всю попередню історію свого існування. Щороку видобувається вугілля стільки, скільки природа створювала протягом одного мільйона років. Потужність енергії, яку вивільняє людина сьогодні, є порівнянною з потужністю сонячного потоку, який надходить до нашої планети (про це докладніше — у наступних розділах). Крім того, тільки за останні 20 років із надр землі вилучено понад половину залізної руди, понад дві третини бокситів (сировини для виробництва алюмінію) з тієї кількості, що її було видобуто з початку ХХ ст. Відповідно зростають і темпи споживання (витрачання) людиною природних ресурсів.

Найфеноменальнішим явищем за всю історію еволюції біосфери, коли Сонце було практично єдиним першоджерелом енергії, стала ядерна промислова енергетика. Збагнути глобальні наслідки цього явища нині ще неможливо, незважаючи на трагічний досвід Чорнобильської катастрофи. Нормальна людина з незаідеологізованим мисленням сприймає сам факт вибору людством такого шляху задоволення своїх потреб як надто небезпечний. На порозі третього тися­чоліття людство так і не спромоглося об’єднатися, а поділене на ворожі угруповання воно не здатне вирішити створених ним самим глобальних екологічних та економічних проблем.

Феномен планетарної екологічної небезпеки ще посилюється ортодоксально-матеріалістичним світоглядом і традиційним експансіоністським ставленням людства до природи, що призводить до соціальної і духовної деградації суспільства.

Хіба не є, знову ж таки, вражаючим мислення навіть деяких лідерів держав, коли вони не тільки приховують факти екологічної небезпеки, а й маскують їх фальшивою інформацією чи навіть організацією заходів, що породжують у громадян цих держав настрої заспокоєння і благополуччя. Таких фактів можна навести багато як на Заході, так і на Сході. Найбільш вражаючим є організація (1986 р.) «оптимістичної» першотравневої демонстрації і «веселих» гулянь у Києві саме тоді, коли над містом проходила радіоактивна хмара, а прилади фіксували радіацію, що в кілька разів перевищувала природний фон. Лише через місяць після катастрофи віце-президент Академії наук СРСР акад. Є. П. Веліхов «заспокоював»: «…реактор надежно заглушен. …Сейчас же речь лишь об остаточном, крайне незначительном тепловыделении ядерного топлива. …Но сегодня главное — …как можно быстрее… создать нормальные условия для труда и жизни населения близлежащих населенных пунктов. Чернобыль предупреждает нас: мы пережили лишь крохотный инцидент по сравнению с термоядерной катастрофой» («Правда», 27 травня 1986 р.).

Чи не є це ознакою духовної кризи сучасної цивілізації?

Суспільно-технічну агресію проти природи започаткував капіталізм. Ще минулого сторіччя Ф. Енгельс висловлював слушну пересторогу: «Не треба занадто зваблюватися перемогами над природою, вирішуючи свої проблеми. Хоч кожна з таких перемог має справді, у першу чергу, наслідки, на які ми розраховували, але в другу і третю чергу — зовсім інші, непередбачені, котрі знищують позитивні значення перших і часто створюють ще більш складні проблеми».

Ця тенденція до перемог над природою суттєво не змінилася, якщо не стала ще агресивнішою. Надії на «розумність» науково-технічного прогресу нині не виправдовуються: вирішуючи одні економічні й екологічні проблеми, він породжує нові — ще складніші й триваліші.

Так, іще на початку 70-х р. у США щорічні збитки від погіршання здоров’я людей через техногенне забруднення атмосфери оцінювалось у 8 млрд доларів, а від руйнування металевих конструкцій через корозію — майже в 10 млрд доларів. Через 10 років ці збитки зросли на 20%. Майже така сама еколого-економічна ситуація склалась і в інших промислово розвинених країнах Європи та Азії.