Сторінка
3

Феномен людини як гомоцентричний компонент волюнтаризму в природі

Примітка. У чисельнику — повне використання, у знаменнику — безповоротне.

Аналіз даних табл. 1 показує, що використання води промисловістю за століття збільшилось у 63 рази, тобто втричі більше ніж використання її населенням (у 22 рази).

Так, наприклад, у СРСР у 70—80-ті рр. у небувалих масштабах реалізовувались екологічно небезпечні та економічно невиправдані гідротехнічні проекти, так звані великі будови комунізму. Перекривались річки, затоплювалися родючі землі й ліси. На річках Сибіру будували велетенські греблі, які порушували природний водний баланс екосистем величезних регіонів. В агропромисловому комплексі СРСР і особливо Середньої Азії близько 80% водозабору того регіону втрачалося безповоротно у недосконалих системах зрошування. Найбільші річки Амудар’я і Сирдар’я, віддавши майже всю свою воду на зрошення пустель, влітку припиняли свій біг до Аральського моря, що добре було видно навіть з рейсового літака (Київ — Ташкент), а багате на рибу Аральське море швидко всихало. Це стало причиною найстрашніших в історії ХХ століття екологічних катастроф, яку за наслідками для народів Середньої Азії цілком можна порівняти з нашою Чорнобильською (табл. 2).

Таблиця 2

ЗНИЖЕННЯ СТОКУ РІЧОК ПІД ВПЛИВОМ АГРОПРОМИСЛОВОГО ВОДОЗАБОРУ, км3/рік

Найбільш разючим прикладом екологічно небезпечних і економічно збиткових циклопічних будов ХХ ст. є Дніпровський каскад водосховищ. За проектом передбачалось утворити на Дніпрі 14 водосховищ-«морів» і з’єднувальний канал із Західною Двиною. Навіть на неповну реалізацію цього проекту було витрачено кошти, еквівалентні майже двом трильйонам доларів США. З території, що сьогодні перебуває під водою, було відселено понад три мільйони людей більше ніж з трьох тисяч сіл і містечок. Під водою опинилися 10 тис. цвинтарів, 2,5 тис. християнських храмів і культурних пам’яток.

Площа Дніпровських «морів» —8000 км2 — у півтора раза більша, ніж штучне Куйбишевське водосховище на Волзі. Майже 45 км3 води Дніпровського каскаду стримується греблями шести гідроелектростанцій (ГЕС), що дорівнює півторарічному витоку води з Азовського моря чи двохмісячному — з Чорного моря через Босфор (рис. 5).

Постає зрозуміле запитання: наскільки економічно обгрунтованим було майже 50-річне будівництво Дніпровської енергетично-іригаційної системи, що поглинула величезні матеріальні і людські ресурси? Відповідь є нескладною. Саме тільки будівництво Дніпрогесу (потужність 500 000 кВт) з урахуванням втрат від затоплених сільськогосподарських угідь і переселення людей коштувало 200 млрд доларів США (у сучасних цінах). Це у 50 разів більше, ніж витрати на будівництво найбільшої теплової електростанції — наприклад, такої, як Запорізька ДРЕС, що за потужністю не поступається всім ГЕС Дніпровського каскаду разом, а за кількістю виробленої електроенергії значно їх перевищує. Загальна кількість електроенергії, яку виробляють Дніпровські ГЕС, в енергобалансі України не перевищує кількох відсотків.

Сьогодні чи не єдина позитивна якість Дніпровських ГЕС в електроенергетиці України — це їхня роль як компенсатора пікових навантажень (див. розділ 3.2.1).

Може рукотворні моря ефективно використовуються в іригаційних та рекреаційних системах народного господарства? Щодо останнього, то басейн Дніпра на території України сьогодні є непривабливою для відпочинку системою величезних «озер-відстійників», часто з неприємним запахом згнилизни і промислово-господарських стоків. Іригаційна роль «морів», за винятком Каховського водосховища, яке постачає воду посушливим південним областям і Криму, мізерна і навіть шкідлива.