Сторінка
4

Феномен людини як гомоцентричний компонент волюнтаризму в природі

Оскільки рівень води в Дніпрі перед греблями ГЕС вище за рівень води річок, що впадають у нього, їх відокремили від «морів» бетонними греблями і багатокілометровими дамбами. Вода річок, що надходить, безперервно перекачується в «моря» спеціальними насосно-компресорними станціями.

Найнеприємнішою особливістю Дніпровського каскаду ГЕС є, на думку деяких спеціалістів, постійна потенційна загроза Києву і навіть усьому басейнові Дніпра, що її створює Київська ГЕС. У світі нема іншого прикладу розміщення над багатомільйонним містом штучного водосховища площею в 1000 км2 з масою води в 4 млрд тонн. За будь-якого пошкодження греблі велетенський водяний вал рине на місто. Руйнівні й екологічні наслідки можуть бути жахливими не тільки для Києва, а й для регіонів усього Подніпров’я і навіть басейнів Чорного і Середземного морів. Такі висновки зробила «Група незалежних спеціалістів з питань безпеки Дніпровського каскаду водосховищ»*.

На жаль, нині проблеми екології мало турбують пересічну людину, зайняту проблемами звичайного виживання за умов тотальної економічної кризи. Але передова частина суспільства добре розуміє небезпеку необмеженого споживання природних ресурсів.

Що ж перешкоджає людині, носію НТП, змінити технологію так, щоб задовольнити екологічні вимоги?

Чому ті самі види продукції в різних країнах і навіть у тій самій країні виробляються за технологіями різного екологічного рівня? Відповідь тут проста — для перебудови чи заміни застарілої технології на нову потрібні капіталовкладення, а індивідуальні прибутки окремих виробників і навіть прибутки всієї держави не завжди є достатніми для таких капіталовкладень.

Отже, Людина в сучасній системі виробництва не є достатнім самовизначальним фактором. З одного боку, цьому заважає вже згадувана її філософська концепція — прагнення максимального забезпечення власних потреб, що часто намагаються виправдати тезою «прогрес не можна спинити», з іншого — надто егоїстичний підхід, тобто спочатку забезпечення «своїх» потреб, а вже потім «суспільних» екологічних вимог.

Тривалий час у багатьох країнах світу (подекуди й досі) серйозних прогнозно-фінансових розрахунків балансу витрат для забезпечення природоохоронних заходів і втрат через відмову від таких не проводилось. Саме це завжди призводить до екологічно небезпечних і економічно витратних результатів.

Чорнобильська трагедія і катастрофа Аральського моря є тільки одними з найвідчутніших «непередбачених» наслідків такого ставлення до проблем екології.

В останні десятиріччя стала зрозумілою гостра проблема вірогідного довгострокового прогнозування — футурології.

Назвемо три способи (методи) наукового прогнозування:

— з’ясування закономірностей розвитку досліджуваного явища, характерні зміни якого в минулому і сучасному добре відомі, і екстраполяція виявлених тенденцій на майбутнє;

— моделювання досліджуваного явища у схемі, зручній для прогнозування: наприклад, у формі алгоритму або системного опису можливих змін об’єкта;

— експертна оцінка спеціаліста-науковця.

Усі три способи мають переваги й недоліки, і кожний із них містить у тій чи тій формі елементи двох інших. Однак поєднані в одне ціле, вони взаємно збагачують один одного і дещо компенсують свої недоліки. Проблемними питаннями «конструювання» прогнозної схеми є вибір репрезентативних показників, їхньої кількості, структури і точності вихідної моделі, взаємозв’язку прогнозованої моделі із системою прогнозного фонду тощо. Виконаний прогноз підказує, як найліпше і найекономніше зблизити найбільш імовірне з найбільш бажаним. Звичайно, прогнози далеко не завжди збуваються, а інколи можуть і дезінформувати. Вірогідність прогнозних результатів передовсім залежатиме від професіоналізму і відповідальності як виконавців прогнозів, так і тих, хто ними користується, реалізуючи ризиковані програми.

Повчальним щодо цього є посилання на класичний приклад з грецької міфології — трагедію Едіпа (Софокл «Едіп — цар» V ст. до н.е.), батькові якого, цареві Фів Лайю, було віщування, що в нього буде син, який уб’є його і одружиться зі своєю матір’ю Іокастою. За наказом царя, новонароджене немовля було потай покинуте в диких горах на поталу звірям. Але Едіп вижив і ріс як син у родині бездітного Коринфського царя Поліба і його дружини Меропи, які дали йому ім’я Едіп. У свою чергу, Едіпові дельфійський оракул відкрив зміст колишнього віщування його батькові не назвавши його ім’я. Сприйнявши це як пересторогу щодо своїх названих батьків, Едіп вирішив залишити їх і ніколи не повертатися. Далі сталося так, що саме на шляху до Фів Едіп зустрівся з царем Лаєм — виникла сварка і віщування збулося. Сутність «ефекту Едіпа» (так його називають сьогодні) полягає в тім, що прогнози можуть «самозбуватися» або «саморуйнуватися» залежно від відповідних реакцій на них. Едіп міг зруйнувати прогноз, зробивши безальтернативний крок — одружившись з дівчиною, яка за віком аж ніяк не могла би бути його матір’ю.

Утім, читач може сказати, що хоч це й дуже цікаво, але яке воно має відношення до прогнозування поліпшення чи занепаду економіки і екології?

Розглянемо реальну ситуацію, котра мала місце в СРСР. З 1955 по 1975 р. виробництво валової продукції в народному господарстві Радянського Союзу невпинно зростало. У цей період за короткотермінового планування народного господарства (до 5 років) більш-менш виправданим було планування на підставі темпів щорічного зростання виробництва в попередні роки. Зміни у засобах виробництва і технології могли бути враховані з допомогою певних коефіцієнтів. Завдання міжгалузевого балансу зводилося до оптимального розподілу наявних ресурсів між галузями — споживачами. Але для прогнозування на триваліші періоди цього було недостатньо, а відтак імовірність помилок ставала надто високою. Програма КПРС (1960), наприклад, беручи за базу найвищі темпи приросту продукції за попередні 5 років, передбачала збільшення валової продукції за 7 років удвічі, що забезпечило б економіці СРСР за багатьма найважливішими видами промислової продукції вагому перевагу над економікою США вже на початку 70-х рр. (рис. 6). Цю програму галасливо вихваляли всі радянські газети. Проте нині нам добре відомі сумні (економічні та екологічні) її наслідки.

Рис. 6. Контрольні цифри співвідношення розвитку народного господарства СРСР (1959—1965) порівняно з прогнозом розвитку економіки США. План розвитку СРСР на ХХІІ п’ятирічку (1985—1990) і на перспективу до 2000-го року також не був реалізований. Сьогодні функцію центру світового господарства виконують країни «великої сімки», частка ВВП яких у світовому виробництві становить близько 50%

Намагання владних структур СРСР зберегти збанкрутілу мілітарно-індустріальну економіку за рахунок необмеженої експлуатації багатих природних ресурсів країни призвели до швидкого зменшення їхньої кількості і трагічних екологічних наслідків, що й зумовило руйнування суспільно-економічної системи держави.