Сторінка
1

Загальна економічна та екологічна характеристики сучасних систем галузевих технологій економіки

Економічні стимули та екологічні проблеми розвитку сучасних систем технологій

Характерними рисами сучасної індустріальної економічної системи є те, що потік грошей випереджає матеріально-енергетичний потік конверсії ресурсу у споживну вартість, а їхня спрямованість є взаємопротилежною.

З цього випливає, що первинні інвестиції у виробництво перетворюються на споживну вартість і реалізуються на ринку, повертаючись у грошовий потік лише через певний час, котрий, як і фінансове самозабезпечення виробництва, залежить від позитивної різниці витрат на виготовлення продукції і виторгу від її реалізації, тобто прибутку.

Отже, саме прибуток визначає «вагомість» конкретних видів економічних стимулів виробництва, які, у свою чергу, сприяють поліпшенню його техніко-економічних показників, часто нехтуючи збереженням природних ресурсів, їхнім відновленням і забезпеченням належного екологічного стану довкілля.

Найважливішими показниками технологічних систем, які характеризують їх техніко-економічну ефективність, традиційно вважають:

— кількість і якість конкретної споживної вартості (СВ) у формі засобів праці і продукції для вжитку (тонни, штуки, метри і т.д.);

— продуктивність праці, яка визначається відношенням кількості виробленої споживної вартості (СВ) до чисельності людей — Л, які зайняті у виробництві, тобто П = СВ / Л;

— продуктивність технологічного устаткування N, яка визначається кількістю виробленої споживної вартості за одиницю часу: N = СВ / час;

— витрати предмета праці — сировини (Со) і енергії (Ео) — на одиницю виробленої споживної вартості (ОСВ): Со = SСо/SОСВ; Ео = SЕ/SОСВ;

— витрати на експлуатацію основних фондів Ф (засобів праці), які визначаються амортизаційними відрахуваннями (Вам) і обумовлені строком їх експлуатації (р — коефіцієнт експлуатації): Вам = р × Ф;

— витрати на виробництво споживної вартості (собівартість) — (Всв), які в основному дорівнюють сумі витрат на сировину (Вс), працю (Вп) і амортизаційні відрахування (Вам): Всв = Вс + Вп + Вам і обумовлені матеріаломісткістю Мм, трудомісткістю Тм і фондомісткістю Фм одиниці продукції.

З наведених даних можна зробити висновок, що основні стимули розвитку технологічного процесу — це:

по-перше, збільшення продуктивності праці (П) та устаткування (N), що збільшує виробництво споживної вартості (СВ);

по-друге, зниження собівартості продукції (Всв), що збільшує прибуток, забезпечуючи потреби суспільства в споживних вартостях і дальше ефективне функціонування виробництва.

У першому розділі посібника ми звертали увагу на два шляхи розвитку економіки — екстенсивний і інтенсивний. Перший орієнтовано на еволюційний технологічний прогрес, який розвивається за законом арифметичної прогресії, а другий — передбачає посилену інтенсивність процесу за законом геометричної прогресії. За екстенсивного розвитку підвищення продуктивності праці (П) досягається широким впровадженням у технологічні процеси машин зі збільшенням їхньої кількості, що веде до зниження трудомісткості продукту (Тм), але збільшує його фондомісткість (Фм) і енергомісткість (Ем). Відтак на першому етапі експлуатації такої технології собівартість продукції і навіть її матеріаломісткість (Мм) знижується, але з часом, у зв’язку зі зменшенням кількості легкодоступної дешевої сировини і енергії собівартість продукції збільшується (рис. 39).

В економічній науці це явище знайшло відображення в теорії спадної продуктивності капіталу.

Рис. 39. Економічні й екологічні стимули розвитку технологій: зміна виробничих характеристик за екстенсивної та інтенсивної форм економіки в часі

Шлях екстенсивного розвитку був властивий більшості країн світу у першій половині ХХ ст. Згодом енергетична криза і обмеженість матеріальних ресурсів спонукали перехід розвинених країн до нового етапу науково-технічного прогресу (НТП). Наука перетворюється у безпосередню виробничу силу, оскільки створює техніку, яка бере на себе елементарні фізичні функції трудівника, а живу працю людини звільняє для виконання творчої функції виробництва: організації виробничого процесу. У свою чергу, техніка забезпечує науку досконалими приладами й устаткуванням для наукових досліджень.

З підвищенням наукомісткості технологічних процесів збільшується частка колишньої праці у вихідних матеріалах і технологічному устаткуванні. Реконструкція технологічного процесу на основі НТП забезпечує зниження собівартості (Всв), фондомісткості (Фм), трудомісткості (Тм) і матеріаломісткості (Мм), але підвищується наукомісткість (Нм). Наслідком такого інтенсивного розвитку виробничої економіки в технологічному процесі стає зменшення затрат живої праці, натомість підвищуються затрати дорогої колишньої праці, що зумовлено передовсім високим рівнем витраченого інтелекту науковців.

Саме завдяки науці праця (труд) людини в процесів виробництва виступає не стільки як його елемент, скільки як «духовна субстанція», матеріалізована в засобах і предметах праці і перенесена ними на споживну вартість. Такий погляд на виробничий процес дає змогу розглядати його як єдиний об’єкт — організм, що являє собою синергетичний симбіоз біотичного організму людини з абіотичною техносистемою. У такій концепції виробництва майбутньої економіки ноосфери навколишнє природне середовище не буде тільки джерелом постачання предметів праці й енергії для вироблення споживних вартостей і своєрідною «коморою» для відходів. Воно стане основним регулятором збалансованості інтелекту людини і самозбереження природи Землі згідно з «гіпотезою Геї».

На жаль, суспільство щойно починає виробляти стратегію такого підходу. У розділі ІІ вже було розглянуто проблему небезпечного техногенного впливу індустріалізації економіки на життєво важливі для людини екологічні системи біосфери. У великих промислових центрах за рік на кожного мешканця припадає близько І тонни шкідливих промислових відходів різного агрегатного стану.