Сторінка
2

Світова еколого-економічна криза ХХ ст. і проблеми України

Ідеальна модельна схема економіки ноосфери має бути побудованою принаймні на таких двох принципах:

1. Природні ресурси (рослинні і тваринні організми, родючі грунти, вода, повітря, корисні копалини, паливо та ін.) розглядаються як ринкова споживна вартість, тобто мають відповідну ціну, яка для відновлювальних ресурсів є адекватною витратам на їх своєчасне відновлення, а для невідновлювальних — компенсує їх безповоротну втрату і витрати на повне технологічне знешкодження або безпечне захоронення їх відходів.

2. Рівень досконалості будь-яких нових технологій оцінюється не за поширеним сьогодні критерієм «безвідходності». Кількість відходів визначається техніко-економічною доцільністю з урахуванням витрат на дотримання названих у п. 1 екологічних вимог. При цьому кількість навіть цілком знешкоджених відходів, які повертаються в навколишнє середовище, не повинна перевищувати ту, котра може бути повністю засвоєна екосистемами довкілля за час використання виробництвом природного ресурсу, з якого вони утворились.

Схему ідеальної системи економіки ХХІ ст. (ноосфери) в порівнянні з сучасною показано на рис. 9.

Рис. 9. Система грошових і матеріально-енергетичних потоків конверсії природного ресурсу у споживну вартість і відходи:

І. Сучасна економіка (вгорі): 1 — витрати на добування сировини (природний ресурс безкоштовний) і її технологічну конверсію у споживну вартість; 2 — витрати на маркетинг; 3 — прибуток.

ІІ. Економіка майбутнього суспільства ноосфери (унизу): 1 — витрати на виробництво; 2 — витрати на маркетинг; 3 — прибуток; 4 — витрати на конверсію шкідливих відходів у нейтральні природні речовини; 5 — витрати (плата) за видобутий природний ресурс

Екологічна й технологічна ефективність такої системи залежатиме від взаємоузгодженості в часі зовнішніх сигналів, які надходять на її «вхід» (процес видобування природного ресурсу), з сигналами на «виході» (продукції і відходів), тобто від петлі зворотного зв’язку збалансованості технологічних процесів з природними процесами відтворення вилученого природного ресурсу і самоочищення від шкідливих відходів. Відповідно до цієї схеми економісти, технологи та екологи мають опрацювати узгоджену систему прийняття рішень, яка б могла застосовуватись на всіх рівнях групової організації і відповідальності. Тільки таке зміщення акцентів у майбутній економіці породжуватиме поступові зміни традиційних технологічних процесів у бік їхньої адаптації до процесів екологічних систем природи.

Відтак у майбутньому суспільстві економіки ноосфери екологічна потреба виступатиме як економічна категорія — споживна вартість, отже матиме певну ринкову ціну.

Виходячи з цього, у вже знайоме читачеві рівняння «суспільного добробуту» А. Сміта поряд з ціною одиниці товару, яка визначається за традиційними економічними чинниками, треба включити ціну використаного ресурсу чи його відновлення.

Отже, антропогенні проблеми екології можуть бути розв’язані тільки інтеграцією економічно-технологічних і гуманітарних концепцій, що покладе край небезпечній традиції розвитку індустріального суспільства: збільшення прибутку за рахунок грабунку природних ресурсів і нівечення навколишнього середовища. Але для цього економістам, передовсім у пострадянських державах, треба відійти від поширених ілюзій, що директивно-економічні методи керування народним господарством спроможні розв’язати всі проблеми гармонійного співіснування людини і природи.

Прикладом, який ілюструє хибність таких поглядів, може бути заперечення економістами Держплану СРСР у 60-х рр. висновків технологів про доцільність заміни енергоємного й екологічно шкідливого мартенівського способу виплавки сталі на новий киснево-конвертерний. Вони переконували опонентів, що, з огляду на наявність у країні «необмежених» енергетичних і трудових ресурсів і необхідність значних капіталовкладень для заміни технології, доцільніше вдосконалювати наявне мартенівське виробництво.

Країни ринкової економіки навпаки — саме тоді почали поступово перебудовувати мартенівське виробництво на киснево-конвер­терне і вже понад 20 років користуються тільки такою енергозберігаючою технологією. Нині тільки Росія, Україна та Індія, де радянськими спеціалістами було побудовано потужний металургійний комбінат, продовжують виплавляти понад 50% сталі енергоємним мартенівським методом, забруднюючи довкілля.

На сучасному етапі в різних країнах світу успіхи в екологізації систем технологій як складових економіки стимулюються не тільки досконалістю самих технологій, а й свідомістю членів суспільства щодо визначення пріоритетності понять «необмежене споживання» чи «виживання».

Із суто споживацького погляду, чим більше продукції на душу населення виробляється в державі, тим ліпше. Але збільшення продукції виробництва збільшує техногенне навантаження на природу і потребує значних додаткових витрат на екологічні заходи. Це останнє зумовлює необхідність визначення оптимального співвідношення між виробництвом продукції на душу населення країни і кількістю шкідливих відходів на одиницю поверхні її території.

Пріоритетні напрямки переорієнтації нової інвестиційної політики мають базуватися на результатах порівняльного аналізу негативного техногенного навантаження галузей народного господарства і рівня забезпечення населення продукцією. Для попередньої узагальнюючої оцінки можна використати відношення продукції профілюючих галузей виробництва на душу населення до площі території країни чи регіону. Такі дані щодо України, Росії і Франції наведено в табл. 3.

Таблиця 3

КОМПЛЕКСНА ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА (Ке) ТЕХНОГЕННОГО НАВАНТАЖЕННЯ ТЕРИТОРІЇ КРАЇН (1987—1989 рр.)