Сторінка
5

Світова еколого-економічна криза ХХ ст. і проблеми України

3. Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної та токсичної зброї та про їх знищення.

4. Конвенція про запобігання забрудненню моря скиданням відходів та інших матеріалів.

5. Конвенція про заборону військового чи іншого шкідливого впливу технічними засобами на навколишнє середовище.

6. Протокол про довгострокове фінансування спільної програми моніторингу і оцінки перенесення забруднень повітря на великі відстані у Європі (ЕМЕМ).

7. Віденська Конвенція про охорону озонового шару.

8. Протокол про скорочення викидів сірки або їх транскордонних потоків щонайменше на 30% до Конвенції 1979 р. про транскордонне забруднення повітря на великих відстанях.

9. Конвенція про оперативне оповіщення про ядерні аварії.

10. Монреальський протокол 1987 р. про речовини, що руйнують озоновий шар.

11. Протокол про обмеження викидів оксидів азоту або їх транскордонних потоків до Конвенції 1993 р. про транскордонне забруднення повітря на великих відстанях.

12. Конвенція ООН про біологічне різноманіття (Ріо-де-Жанейро, 1992).

13. Рамкова Конвенція ООН про зміни клімату (1992).

14. Конвенція про захист Чорного моря від забруднення.

15. Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті.

За умов національного відродження України екологічні питання знайшли відображення не лише у Декларації про державний суверенітет України. Велике значення мало також прийняття Верховною Радою 25 червня 1995 р. Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та ряду інших актів екологічного законодавства України. Конституційно-правове забезпечення екологічної безпеки народу України гарантовано відповідними статтями Основного Закону. Наприклад, у ст. 16 Конституції України зазначено, що держава зобов’язана гарантувати екологічну безпеку і підтримувати екологічну рівновагу на території України, усувати наслідки Чорнобильської катастрофи та піклуватись про генофонд українського народу. Обов’язок кожної людини — не шкодити природі, компенсувати завдані їй збитки. У ст. 116 і 119 підкреслюється, що проведення політики у сферах охорони здоров’я, природи, екологічної безпеки і природокористування, виконання державних програм охорони довкілля є конституційним обов’язком Уряду України. Окремі повноваження в екологічній сфері надані урядові Автономної Республіки Крим (ст. 137—138) та органам місцевого самоврядування (ст. 142).

Конституцією передбачено, що засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, правовий режим власності і надзвичайного стану, зон над­звичайної екологічної ситуації визначаються виключно законами України (ст. 32 Конституції України).

Згідно зі ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданих порушенням цього права збитків. Гарантується право кожної людини на інформацію про становище довкілля, якість продуктів та предметів побуту, забороняється засекречування такої інформації.

Література

1. Колотило Д. М. К 61 Екологія і економіка: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999.

* Див.: Грабовська І., Удовиченко О. Міжнародний теоретичний семінар «Екологія і людина» // Укр. світ. — 1994. — С. 5—12.