Сторінка
3

Світова еколого-економічна криза ХХ ст. і проблеми України

Як випливає з таблиці, у кінці 80-х рр. Україну було занадто переобтяжено екологічно небезпечним промисловим виробництвом порівняно з Росією і Францією: з видобутку залізної руди майже у 100 і 10 разів відповідно, вугілля — у 60 і 11 разів, з виплавки сталі — у 50 і 3 рази, виробництва добрив — у 45 і 1,3 раза, сірчаної кислоти — у 21 і 1,1 раза. Концентрація цих небезпечних для здоров’я населення галузей виробництва на терені України була найвищою у світі.

Особливо негативний вплив на екологічний стан України у 70—80-х рр. справила інтенсивна розбудова теплових електростанцій (ТЕС). У найбільш промислових регіонах країни (в Донбасі і Придні­пров’ї) було побудовано десять потужних ТЕС. З трьох найпотуж­ніших ТЕС, побудованих в СРСР у 70-ті рр., дві було в Україні: Кри­ворізька — 3000 МВт (1973) і Запорізька — 3600 МВт (1977). За післявоєнний період (з 1950 по 1990 рр.) вироблення електроенергії в Російській Федерації зросло з 63 млрд кВт·год до 1035 млрд кВт·год (у 16 разів), а в Україні — з 14 млрд кВт·год до 299 млрд кВт·год (у 21 раз). Як наслідок такої політики у 1990 р. техногенне наванта­ження (кВт·год на 1 км2 території) становило:

в Україні 299·109 кВт·год/604·103 км2 = 5·105 кВт·год/км2;

в Росії 1035·109 кВт·год/17·106 км2 = 6·104 кВт·год/км2, тобто майже на порядок більше.

Виходячи з розрахунку, що для вироблення в середньому 260 млрд кВт·год за рік електроенергії на ТЕС за умов, що питома теплота згоряння енергоносія (вугілля, мазут, газ) становить 36 МДж/кг, а коефіцієнт конверсії енергії згоряння в електроенергію — 0,33, щороку спалювалось енергоносіїв (переважно вугілля) понад 100 млн т. (методику таких розрахунків викладено в розділах 2 і 3). Викиди отруйних речовин ТЕС (пил, оксиди сірки та азоту) становили понад 500 тис. тонн на рік.

Незважаючи на критичне екологічне становище в Україні, Уряд СРСР у 70-х рр. запланував будівництво кількох найпотужніших атомних електростанцій саме на території України. Перший реактор Чорнобильської АЕС було закладено 1975 р. Проектом передбачалось збудувати в 100 км від столиці України найбільшу у світі (шість блоків) АЕС потужністю в 6 000 000 кВт.

Катастрофа (1986 р.) на четвертому блоці з вибухом реактора РБМК-1000 ще більше погіршила екологічне становище України і створила небезпеку для здоров’я людей не тільки нинішнього, а й майбутніх поколінь.

Довкілля кожного мешканця України «збагатилося» 450 видами радіонуклідів, серед яких найбільш небезпечні (з α-розпадом) плутоній і америцій — штучні радіоактивні елементи, які ніколи не існували раніше в біосфері Землі, але тепер «житимуть» у ній десятки тисяч років. Значні площі території України стали непридатними для життя людей: 2243 населені пункти віднесено до зони гарантованого добровільного переселення. Радіоактивність у так званій «зоні відчуження» сягає 50 і більше кюрі.

На тему Чорнобильської катастрофи написано сотні статей і книжок, але вони не дають однозначної відповіді на запитання, що буде з нами далі.

Спробу всебічно проаналізувати ризики, зв’язані з наслідками Чорнобильської катастрофи, зробили фахівці Українського науково-технологічного і Українського радіологічного центрів за фінансової підтримки урядів США, Канади і Швеції. Результати викладено у фундаментальній монографії «Усебічна оцінка ризиків унаслідок аварії на ЧАЕС» (1999). Автори оцінюють економічні збитки України від катастрофи у 120 млрд доларів США, що в 2,5 раза перевищує вартість внутрішнього національного продукту України за 1997 р.

Але найскладнішою проблемою є те, що залишилось після аварії. За оцінкою фахівців, лише в об’єкті «Укриття», що його влучно названо «саркофагом», збудованому над руїнами четвертого блоку ЧАЕС, міститься близько 200 тонн радіоактивних матеріалів. Це високорадіаційні сполуки урану і трансуранових елементів у стані застиглих «лавових потоків», уламки ТВЕЛів, уламки елементів конструкцій і пил активної зони реактора. У нинішньому стані об’єкт «Укриття» є радіологічно небезпечним. Оскільки він не герметичний, то можлива взаємодія його вмісту з навколишнім природним середовищем та грунтовими водами. Досвід ліквідації значних ядерних аварій у США (АЕС «Тримайл-Айленд») і Англії (реактор № 1 в Уїндскейлі) засвідчив, що найефективнішим засобом є вилучення ядерного палива з аварійних установок. Аналогічне рішення ухвалив і уряд України постановою № 1561 від 28 грудня 1996 р. Ще 1992 р. було проведено міжнародний конкурс, спрямований на розв’язання проблеми «Укриття». На жаль, із багатьох поданих проектів жодний не був визнаний придатним для реалізації. Питання залишається відкритим і досі.

Чорнобильська трагедія приголомшила світову громадськість. Практично всі країни припинили розбудову існуючих АЕС чи, навіть, почали виводити їх з експлуатації. Але не в СРСР. Майже одразу після аварії почалось відновлення пошкоджених трьох енергоблоків, які до другої роковини трагедії (як на свято) вже виробили понад 20 млрд кВт·год електроенергії. Чому так поспішали в ті 80-ті роки, які дехто і сьогодні вважає роками могутнього промислового розквіту СРСР? Річ у тім, що близько 25% усього державного доходу СРСР давала Україна. Саме у зв’язку з цим майже всю Україну перетворено було на суцільний промисловий мегаполіс, який інтенсивно використовував надра, воду, повітря, земельні ресурси — тобто всі компоненти довкілля.

Унаслідок такої бездумної промислової інтенсифікації Україні залишились у спадок надзвичайно складні екологічні проблеми. Однією з першочергових є проблема водного балансу: за рівнем забезпечення водою серед держав колишнього СРСР Україна займає тільки 13 місце.