Сторінка
10

Фінансово-правові основи страхування

позичальник забезпечує повернення кредиту переданим у заставу належним йому

нерухомим чи рухомим майном. Очевидно, що майно, передане у заставу, піддається

небезпеці знищення або пошкодження, що загрожує платоспроможності позичальника і

може призвести до втрати ним можливості повернення боргу. Закон України "Про

заставу" визначає механізм страхування заставлених предметів. Він, зокрема, покладає

на заставодавця обов?язок страхування нерухомих об?єктів та предметів іпотеки,

прерданих иим у заставу. Таке страхування має здійснюватися за рахунок коштів

заставодавця (страхувальника) у повній вартості заставленого майна, але на користь

засаводержателя.

Що стосується страхування депозитів, то керуючись статтею 24 Закону України

"Про банки і банківську діяльність", Національний банк України розробив та з 1.07.96 р

ввів у дію Тимчасовий порядок формування комерційними банками фонду страхування

вкладів фізичних осіб. Фонд створюється за рахунок придбання банками державних

цінних паперів (на суму, достатню для покриття зобов?язань перед фізичними

особами) та передачі їх на зберігання Національному банку України. У разі ліквідації

комерційного банку Національний банк України розблоковує державні цінні папери і

використовує їх на відшкодування вкладникам депозитів.

4. Перестрахування

В Україні ще немає закону про перестрахування. Регламентація діяльності з

перестрахування здійснюється на основі Постанови Кабінету Міністрів України від 24

жовтня 1996 р. "Про затвердження Положення про порядок здійснення операцій з

перестрахування". Це положення регламентує порядок укладання договорів

перестрахування вітчизняних страховиків за межами України з перестраховиками-

нерезидентами, але не врегульовує проблем взаємин страхових компаній всередині

країни.

Перестрахування – це страхування особливого виду. У практиці вітчизняних

страховиків використовується таке визначення: перестрахування – це страхування

одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах

ризику виконання всіх або частини своїх обов?язків перед страхувальником іншого

страховика (перестраховика). Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове

товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою

відповідальність. Процес, пов?язаний з передаванням ризику, називають цедуванням

ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають

цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає – цесіонарієм.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав із перестраховиком договір

про перестрахування, лишається відповідальним перед страхувальником у повному

обсязі згідно з договором страхування.

При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з

узятими на себе зобов?язаннями з перестрахування. Відносини страховиків з

перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними.

Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову

переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають

ретроцесією.

У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ ризиків,

відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і

на зовнішньому ринку.

Оскільки у природі страхування і перестрахування є багато спільного, то при

проведенні перестрахувальних операцій спираються на ті самі принципи, що й при

страхуванні, зокрема: принцип страхового інтересу, принцип відшкодування збитків,

принцип найвищої сумлінності.

У разі купівлі в перестраховика захисту (гарантії від збитків) страховик передає

йому частину ризику, а також і частину премії. Але за організацію прийому ризику на

страхування страховик має право на отримання комісійної винагороди, або комісії.

Комісійна винагорода – це узгоджена частина понесених цедентом витрат з укладення

договорів страхування. Страховик (цедент) має також право на тантьєму – комісію з

прибутку, що його страховик може отримати за результатами проходження договору

страхування.

За методом передавання ризиків у перестрахування і за оформленням правових

взаємовідносин сторін перестрахувальні операції поділяються на такі:

? факультативні;

? облігаторні (договірні);

? факультативно-облігаторні (змішані).

Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою

сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або

лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи

відмовитися від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається

окремо. Головна особливість цього методу перестрахування полягає в можливості

індивідуальної оцінки ризику.

Переваги факультативного методу полягають ось у чому:

- у можливості вибору для компанії-цедента якомога сприятливіших умов

перестрахування (розміщення ризику в кількох перестрахувальних компаніях, вибір

найкращих пропозицій);

- у використанні цедентом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність

справді може зашкодити фінансовій стійкості страховика або коли він має розширити

свою діяльність у сфері несприятливих для нього страхувань.

Облігаторне перестраування передбачає обов?язкове віддавання

перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями.