Сторінка
2

Створення соціальної бази місцевого самоврядування – інноваційний магістральний шлях його зміцнення

Існуючий стан справ в українському місцевому самоврядуванні, що має бути організаційно-правовою формою існування місцевої демократії, не може задовольнити ні суспільство в цілому, ні жодну із названих груп. Цей стан також не відповідає як потребам внутрішнього розвитку України, так і її прагненням скористатися досягненнями та досвідом найбільш успішних країн для власної розбудови через механізми інтеграції у світове співтовариство.

Проблема правозабезпечення та правозастосування. Поряд із відомими проблемами правового забезпечення діяльності самого місцевого самоврядування існують також правові проблеми діяльності організацій громадянського суспільства (Тут і далі вважається, що структурно громадянське суспільство в Україні можна представити такими сегментами (соціальними інститутами, групами): самоврядні територіальні громади; сусідські товариства (органи самоорганізації населення); громадські організації та об’єднання громадян; політичні партії, що не є при владі; благодійні організації; громадські ЗМІ; трудові та навчальні колективи; професійні та творчі спілки; об’єднання роботодавців; релігійні об’єднання тощо. Зрозуміло також, що основним суб’єктом і об’єктом громадянського суспільства є громадянин. Сенс існування і діяльності громадянського суспільства полягає в створенні умов для якомога повнішої самореалізації громадян.). Правове забезпечення засад діяльності громадянського суспільства є однією із ключових системних умов зміцнення місцевого самоврядування через його широку соціальну підтримку. Ці засади потребують подальшого розширення, оновлення та удосконалення, перш за все, в таких напрямках:

- доступ окремих громадян та організацій громадянського суспільства до офіційної інформації;

- забезпечення ефективної участі громадян у прийнятті рішень;

- забезпечення дієвого контролю з боку організацій громадянського суспільства за діями органів публічної влади, особливо в частині розпорядження суспільним майном та коштами;

- створення фінансово-економічних умов існування структур громадянського суспільства;

- забезпечення контролю з боку організацій громадянського суспільства за виборчими процесами та виконанням передвиборчих обіцянок.

Відмітимо також, що однією із негативних рис усіх пострадянських країн є суттєвий розрив між правовими можливостями, що вже надані існуючим законодавством, та практикою правозастосування. Україна не є виключенням. В Україні теж має місце розбіжність між правовими деклараціями і практикою правозастосування. На жаль, сучасна ситуація в Україні нагадує разючу невідповідність формальних декларацій сталінської „самої найдемократичнішої у світі!” Конституції СРСР від 1936 року і практики радянської тоталітарної держави. Тому, в Україні нагально актуальним є втілення норм українського законодавства у повсякденну практику, подолання традицій недбалого та незацікавленого ставлення до етапу впровадження законодавства та контролю за його дотриманням. Недостатня імплементація вже існуючої правової бази гальмує процес широкого використання можливостей законодавства населенням, бізнесом та урядовими структурами країни. Прикладів розривів процесу імплементації та правозастосування безліч. Наведемо деякі, що стосуються створення соціальної бази місцевого самоврядування.

Приклад 1. У абсолютній більшості громад не затверджено порядок внесення місцевої ініціативи, наявність якого передбачена статтею 9 чинного з 1997 року закону про місцеве самоврядування. Тим самим орган місцевого самоврядування обмежує членів своєї громади у застосуванні одного із інструментів безпосередньої демократії.

Приклад 2. Саме на місцевому рівні має забезпечуватись конституційне право громадян на інформацію: Конституція України (стаття 34) та Закон України „Про інформацію” (від 1992 року) встановлюють це право. Одним із принципів діяльності МС є гласність (стаття 4 Закону України „Про місцеве самоврядування”). Щоб згадані законодавчі норми могли бути застосовані у громаді необхідно, щоб у ній існував порядок доступу громадян до інформації. Цей порядок має бути доведений до кожного службовця, кожного підрозділу та органу місцевого самоврядування. В іншому випадку громадянин не зможе скористатися нормами Конституції та законів, оскільки їх реалізація у конкретній громаді не забезпечена місцевим нормативними актами, організаційними механізмами у підрозділах органів місцевого самоврядування (відповідними положеннями та посадовими інструкціями тощо), матеріальними та технічними ресурсами. Таким чином, внаслідок несистемності втілення законодавства створюються розриви у ланцюгу перетворення декларативної норми права на механізм її застосування: Конституція – Закон – Відомчий та/або Локальний нормативний акт – Операційна чи Посадова інструкція.

Таким чином, на сьогодні головними шляхами створення необхідних для громадянського суспільства правових засад його діяльності є вдосконалення (оновлення існуючого та створення нового) законодавства за обов’язкової умови створення організаційних і правових механізмів повного втілення норм законодавства шляхом розробки підзаконних актів центральними органами виконавчої влади та місцевих нормативних актів органами місцевого самоврядування в розвиток і реалізацію положень законодавства та проведення необхідних організаційних заходів з боку органів влади по втіленню норм законодавства у кожній конкретній установі, органі влади, територіальній громаді. Якщо створення законодавства є поза компетенцією органів місцевого самоврядування, то сприяння його повнішому втіленню, тобто правозастосуванню, і власно саме правозастосування у значній мірі лягає саме на систему місцевого самоврядування.

У цьому контексті, як органи місцевого самоврядування і організації громадянського суспільства, так і окремі службовці і громадяни мають взяти на себе обов’язок домагатися втілення законодавства як у своїй діяльності, так і у діяльності своїх партнерів. Без такої активної вимогливої позиції законодавство як щодо місцевого самоврядування так і щодо діяльності громадянського суспільства (як і будь-яке інше!) не працюватиме і надалі. Одним із засобів цього є продовження та розширення позитивної практики участі організацій ГС у законотворенні та створенні підзаконних актів, що є механізмами втілення положень Конституції та законів.