Сторінка
3

Божий молот на язичників Давид – Іоанн

Крім того, Л. Гумільов у своєму дослідженні не оригінальний, бо вперше в російській післявоєнній історіографії саме І. Магідович звернув увагу на ототожнення царства кіданів з царством пресвітера Іоанна: " . Підставою до виникнення цієї дивної легенди послугувала історично доведена крупна подія у Середній Азії. В 1141 р. війська середньоазіатського мусульманського правителя, турка-сельджука, султана Санджара (так званий "останній великий сельджук") були розбиті на північ від міста Самарканду кара-китаями (кіданями) . Але західноазіатські християни змішали каракитаїв з кереїтами, правителі котрих . прийняли християнство несторіанського толку. В середині ХІІ ст. християнський правитель кереїтів називався (точніше величався) китайським титулом Ван-хан". Марко Поло (гл. LXVI – LXVIII) зауважує, що саме Ван-ханом називали "попа Івана" (у монгольській вимові — Унекан, Умкан, Унхан) і розповідає про війну в 1203-12043 рр. між ним та Чінгізханом, в якій "піп Іван" був убитий на рівнині Тендук (Тандук, Сендук, Рендук; насправді ж кераїтський Ван-хан втік до монголів-найманів і був вбитий ними, а його син Сангун загинув у полоні у правителя Кашгарії).

Отже, вважається, що в європейській геополітичній уяві ХІІ ст. співвіднеслося царство “царя-священника Іоанна” з відомим європейцям фактом наявності представників єресі, засудженої на соборі в Ефесі (431 р.), — християн–несторіан (quos Nestoriana haeresis ab ecclesia separavit) у Центральній Азії. Доктрина Несторія про те, що “у Бога нема матері” була прийнята “Церквою Сходу” на двох соборах – в 486 та 497 рр. На соборі в Біт-Запаті несторіанство було проголошене панівним віросповіданням перських християн, в тому числі й прихожан метрополії в середньоазійському Мерві. Патріархія несторіан містилася з 499 р. у Ктезифоні, а потім у Багдаді, а з 987 р. католікос затверджувався халіфом. В 1142 р. несторіани уклали унію з яковітами (монофізитами). До того ж несторіани були дуже толерантними до інакше віруючих, вважаючи, що глибинне «пошкодження» інших релігій не здатне змусити зникнути з людської душі тому світлові, котрий був даний їй при творенні. Відповідно популярним був несторіанський текст «Ганнат Бассуме» (VIII-IX ст.), де здійснюється така інтерпретація: Зевс або Гермес відповідають Мессії іудеїв, Песіотану магів, Брахмі і Будді індусів, Белові халдеїв, Тенгрі тюрків, Багуру (синові неба) китайців тощо.

Відомим авторитетом несторіан, але Отцем Церкви (як католицької, так і православної) є прп. Ісаак Ніневійський (більше відомий як Ісаак Сирін), який не визнавав Вселенським Собору, скликаного в 553 р. у Константинополі, де, зокрема, було піддане анафемі вчення Орігена про передіснування душі. Саме Ісаак Сирін наполягав, що Євангельські тексти про пекло слід розуміти не дослівно та не у фізичному значенні. Геєна для нього — це стан, а не матерія, "зовнішня темрява" — це не місце, а "стан без радості від істинного пізнання і контакту з Богом", "плач і скрегіт зубів" означають внутрішнє і духовне страждання. Справжні муки у пеклі — не фізичні, а докори сумління (" . така геєнська мука: воно є розкаяння"), коли людина нарешті усвідомила, що самочинно зреклася любові Бога, і покаяння, яке там прийде, буде важким стражданням (в той час як католики стверджують, що після смерті тіла душа взагалі не здатна покаятися). Ісаак Сирін вірить у "чудесний кінець", бо "співчутливий Творець" не може створювати розумних істот тільки для того, щоб безжально накладати на них нескінченні страждання. Геєна — це лише місце для очищення, яке допомагає здійснити Божий намір, "щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди" (1 Тим. 2:4) (детальніше про це див.:).

Свого часу, як розповідає Л. Гумільов, в 1287 – 1288 рр. монгольський ільхан Аргун у пошуку союзників проти єгипетських мамлюків надіслав несторіанського клірика уйгура Сауму. Він відвідав Візантію, Неаполь, Рим, Париж і Бордо. Скрізь він був прийнятий як шанований гість, його водили по храмах та могилах святих. Філіп ІV і Едуард І запросили його в храм, а англійський король прийняв з його рук причастя. Навіть папа Микола ІV дозволив Саумі здійснити євхаристію і дав йому у вербну неділю причастя зі своїх рук.

Найвідомішими несторіанами в Степу стали не перси, а монголомовні кераїти (кит. “цзубу”, від тібет. “кочівник”), бо зайняли важливе місце в імперії Чингизідів. Вони всі прийняли хрещення в 1009 р. Начебто, Буюрук-хану, який заблукав у пустелі, явився святий Сергій та вказав шлях. Хан охрестився і взяв ім΄я Марк (Маргуз) і надіслав запит мервському митрополитові: як дотримуватися постів кочівникам, не маючим рослинної їжі взагалі. Митрополит зробив запит у несторіанського патріарха Іоанна (помер в 1011 р.), на що той відповів: у піст треба утримуватися тільки від м΄яса, а молочні продукти можна споживати. На цій підставі несторіани–кераїти на зауваги православних та католиків цілком могли визначати себе учнями патріарха Іоанна. Також несторіанами стали тюрки–онгути (відгалуження хуннів–шато), огузи та чігілі (джікіль). В уйгурів Турфану, Карашару та Кучі несторіанство витіснило залишки маніхейства, а сліди несторіанських поховань знаходять аж в долинах Ангари, в землі меркітів.

Ряд дослідників вважає, що несторіанами також були до переселення на Камчатку (Уйкоаль) з материка й ітельмени. В них зберігся обряд подяки "Алхалалалай" (архаїчніша жіноча назва — "Алулу"; у коряків — "Хололо"), який відзначають на початку зими і основне місце в якому відіграє причастя з ритуального блюда "шилк-шилк" (з нерпового жиру та толочених бульб сарани-лілії, різних ягід та риб’ячої ікри), зображення потроєного дерева (названого лілією). Вважається, що назва містить саме християнські поняття "Алілуйя!", обряд Євхаристії, уявлення про Трійцю, присутнє в іконографії монголів (дерево Галбурвас, що виконує бажання, з потрійною квіткою над чашею).