Сторінка
4
Саме кереїткою, племінницею Ван-хана була Соркуктані-бегі, найвпливовіша жінка Толуя, улюбленого четвертого сина Чінгізхана, мати майбутніх монгольських великих ханів Мунке і Хубілая та Хулагу, завойовника Ірану, Іраку та Палестини. Останній сам не був християнином, але його старша жінка, внучка кереїтського Ван-хана, Докуз-хатун (Дугуз-хатун) теж була несторіанкою. Також Марко Поло (XLII), розповідаючи про охрещення хана Джагатая, повідомляє, що на честь цієї події у Самарканді було споруджено храм Іоанна Хрестителя, в основу стовпа якого було покладено якийсь чудовий сарацинський камінь, відібраний потім мусульманами.
В Ірані збереглося передання, за яким пресвітер Іоанн визнав зверхність Чінгіз-хана, а його прямим спадкоємцем був вождь племені гараї (тобто кераїтів) Ісхак-хан Кара-татар. В 1211 р. хіджри він на шляху в Індію побудував у провінції Рех (Ріх) місто Зав, перейменованому на Торбете-Хейдаріе (”Могила Хейдара”) через появу у ньому гробниці засновника суфійського ордену хейдаритів тюрка сеїда Котб ад-Діна Туні Мусаві Хейдара (пом. у 618 р. хіджри, 1221 р. хр.е.) з родини шостого імама Абдаллаха ібн Муси ібн Джафара (Абу Абдалаха Джафара ібн Мухаммада ас-Садіка). У боротьбі за владу у Мешхеді Ісхак-хан зазнав поразки і був страчений.
В 635 р. несторіанство проникло в Китай, де, з невеликими перервами, прихильно оцінювалося імперською владою. В 714 р. в імперії Тан імператор Сюань-цзун указом заборонив буддизм, а в 745 р. дозволив проповідь християнства (лише в 945 р. було теж заборонене). З цього часу несторіанство охопило кочові народи китайської тоді Джунгарії, головним чином серед басмалів.
Також слід додати, що у листах францисканського монаха Монте-Корвіно, пекінського архієпископа, датованих 1305 – 06 рр., згадується несторіанський цар Індії Георгій, котрого також називають індійським пресвітером Іоанном. Про нього ж говорить в описі своїх подорожей Марко Поло (гл. LXXIV), котрий вважав Георгія шостим царем від часу пресвітера Іоанна. Також у популярному описі мандрів Іоганна Мондевіля (1356 р.) зображувалося могутнє царство Іоанна далеко на сході, біля раю. А Іоганн Гесе у “Ітінераріусі” (1489 р.) владу царя–священника Іоанна поширює “до найдальших меж землі”, в тому числі і земний рай, що міститься на вершині гори Едем (ст.-євр. qedem "вічність, Схід" або adhan "відчувати насолоду", hdonh "насолода"; шумер. edin, аккад. edinu "відкритий простір; необроблена земля, цілина"), настільки крутої, що сходження на неї неможливе. Ввечері, при заході сонця, на горі видно прозору стіну раю (льодовик?). Тут — острів блаженних, “Корінь Раю” (Radix Paradisi). Старообрядець–інок Марк описує свою подорож через Сибір та пустелю Гобі до перебуваючого біля раю посеред океану “Опонського государства”, де збереглося древнє благочестя та православний уклад. Цю країну він і вважав Біловоддям. “Бог наполняет сие место”. " . І згідно Клапроту, — зауважила О. Блаватська, — ієрогліфічна карта, скопійована з японської Енциклопедії в книзі Фо-го-цзи, розташовує цей "Сад Мудрості" на плоскогір'ї Паміру, між найбільшими Вершинами Гімалайського Кряжу; і. описуючи його як кульмінаційну точку Центральної Азії, називає чотири ріки — Окс (Аму-Дарья), Інд, Ганг і Сіло, — що витікають зі спільного джерела "Озера Драконів" .".
Як пише все в тому ж листі до французьких архієпископів папа Гонорій ІІІ, “ . В цьому ж році повідомили, що цей цар Давид або, як вважають інші, його син прийшов вже в Команію (тобто Куманію, половецькі степи, — О.Г.), що лежить за Угорщиною, на руській землі. Там він опустошив деякі язичницькі землі, особливо в Команії, і протягом п’яти місяців вів жорстоку війну. Він умертвив багато тисяч руських, що вчинили йому спротив, а також деяке число язичників на Прутанісі (ріка Прут, — О.Г.) та зруйнував велике місто Торнакс, або Орнарію (Судак? – О.Г.), куди їздять купці з далеких країн . Деякі навіть повідомляли, що це не християни і не сарацини .”.
Також у західно-європейському творі ХІІІ ст. “Relatio de Davido rege Tartarorum christiano” розповідається про походи Давида–Чінгізхана проти Катаю (Китаю), Індії та Месопотамії.
В грудні 1248 р. в гавань Кіренію на Кіпрі від монгольського воєначальника–християнина Ільчікадая (Ершікадая), намісника Персії та Вірменії, прибули посли Давид і Марк з листом до французького короля Людовіка ІХ Святого (1226 – 1270) і вручили його кіпрському королеві Генріху. У листі зокрема говорилося: “ . у слові Божому нема жодного розрізнення між латинським, грецьким, вірменським, несторіанським та яковитським віросповіданнями та всіма іншими, що поклоняються хрестові, бо в нас всі вони єдині. А тому просимо ми, щоб всесяючий володар не робив між ними різниці, щоб проявив він співстраждання до всіх християн .”. Начебто усно посли намісника повідомили, що мати теперішнього царя Ріотхана (Гуюка?) – християнка і є дочкою володаря, якого називають священником Іоанном (“Annales St. Rudberti Salisburgensis”). Вважається, що тут мова йде про старшу жінку Гуюк-хана Огул-Кайміш, яка правила після смерті чоловіка в квітні 1249 р. За свідченнями Рашида-ад-Діна, вона багато часу проводила з шаманами і була зайнята “вигадками та небилицями”. Гадаємо, посольство і свідчення послів мали іншу мету. Намісник в Персії Ільчікадай шукав тилу у подальшій боротьбі за великоханський престол, бо був приналежний до партії, яку очолив воєначальник Мунке і якого, через його матір–християнку Соркуктані-бегі, підтримувало все християнське населення Орди. Зрештою, саме він став великим ханом і розправився з ріднею попереднього великого хана. Сам хан проявляв більш ніж високу толерантність у питанні віросповідання. Як описує Вільгельм Рубрук, хан наказав послідовникам всіх представлених при його дворі релігій молитися своїм богам про припинення жахливої бурі. Аналогічно чинив його наступник Хубілай, який сказав Марко Поло: “Чотири пророки, котрим моляться і котрих шанують у світі. Християни говорять, що бог їх Ісус Христос, сарацини – Мухаммед, іудеї – Мойсей, ідолопоклонники – Согомом-баркан (Шакьямуні-бурхан), перший бог ідолів. Я молюся і шаную всіх чотирьох, щоб той з них, хто на небі старший воістину, допомагав мені”.
Завантажити реферат