Сторінка
3
Невдовзі по прибутті Мухамеда в Медину, він дав своїй общині писаний статут. За ним всі віруючі, як з давно ворогуючих двох основних племен мешканців Ятриба, так і з переселенців, між якими назрівав конфлікт, складають нероздільний і рівноправний народ. Не було більше поділу на племена, був тільки поділ між вірними та невірними. Старі родові образи мають бути забуті, кровна помста відмінена. Правовірні мали захищати один одного зі зброєю проти будь-якого нападу. Вирішення всіх спірних питань було надано Богу і Мухамедові. Тоді ж було укладено договори з місцевим населенням, яке ще не приняло іслам та іудеями.
Нова релігія почала виробляти свою догматику і свій ритуал. В Медині впритул до будинку Пророка було збудовано Мечеть, яка згодом стала прототипом всіх мечетей. Правда, якийсь час напрямом, куди ті, що моляться поверталися обличчям, був Єрусалим, то після конфліктів з євреями, які почали звинувачувати Мухамеда в тому, що він не знає писання, Мухамед зробив напрямом молитви Мекку, як це є і у наші дні. Після цього Мухамед поступово плем’я за плем’ям вигнав всіх євреїв з Медини.
З часом малочисельна громада мусульман Медини організувала напад на мекканський караван і здобула блискучу перемогу над значно сильнішим противником. Ця битва піднесла авторитет пророка. Однак мстиві мекканці взяли реванш у битві під горою Оход, де було поранено Мухамеда. Цього разу пророк звинуватив у поразці мусульманських лучників, які не дочекавшись кінця битви пішли грабувати ворожий обоз.
Після цієї битви була тільки одна спроба Мекканців перемогти Мухамеда, а саме, так звана, „війна окопів”. Мекканці увійшли в союз з могутніми племенами бедуїнів і з великими силами прийшли під Медину. Але Мухамед перед тим наказав обкопати місто широкими і глибокими ровами, що унеможливило близький підхід ворога, і завойовники невдовзі пішли ні з чим.
Звичайний політичний прийом Мухамеда полягав в тому, що отримавши поразку від одного ворога, він перед тим, як зібратися з силами для помсти, підтримував свій престиж нападом на значно слабшого ворога, що увінчувалось перемогою. В результаті такої політики Мухамед здійснив багато переможних походів, одним з яких він підкорив плем’я корейшитів і став володарем Мекки і, що головне, основного храму — Кааби, де наказав повикидати всіх ідолів.
Отже, підсумувавши вищевикладене, можна зробити кілька висновків:
1. в мекканський період іслам тільки зароджувався, Мухамед отримав одкоровення про покликання для прововідування Єдиного Бога, отримав Коран і цей період характеризується малочисельним наверненням послідовників та невизначеністю вчення.
2. мединський період характеризується неймовірно швидким збільшенням числа мусульман і поширенням ісламу як за допомогою проповіді, так і за допомогою блискучих військових перемог, було вироблено свою догматику і свій ритуал.
3. Мухамед — засновник нової релігії, з історичної точки зору, безперечно був талановитим лідером, виваженим і мудрим політичним діячем, а також здібним полководцем.
6. Коран. Сунна.
За мусульманським вченням одкровення, дане Мухамедові, міститься в Корані, що означає „читання”, але це читання було на початках внутрішнім, Мухамед серцем сприймав його, а тоді говорив в слух. Коран завжди являв собою книгу, але вона не була подібна на витвір рук людських, оскільки існувала на небі і звідти була повідомлена пророку.
Одкровення Мухамеда його послідовники почали записувати ще при житті пророка — на лопаткових кістках тварин, на пальмових листках, словом на чому прийдеться. Зрозуміло, що ці записи були приватною власністю тих, хто їх вів, і доки пророк та його найближчі сподвижники були живі, якоїсь особливої потреби в них не було. Цю потребу мусульмани відчули досить болісно, коли в запеклих боях із лжепророком Мусейлімою полягло дуже багато людей, які напам’ять знали одкровення Мухамеда.
Тоді наступник пророка звелів зібрати воєдино всі одкровення пророка і звести їх в один кодекс, що мало дві спроби. В обох випадках головою редакційної комісії був Зейд ібн Сабіт — особистий секретар пророка. Редагуючи одкровення (сури) він розмістив їх в міру зростання їхнього обсягу, помістивши спочатку великі за обсягом і закінчивши найменшими за невеликими відхиленнями від цього принципу. Так був створени й Коран і тому зміст священної книги мусульман хаотичний і багатоплановий, що утруднює його сприйняття. Як бачимо, він створювався стихійно без будь-якого плану і чіткої сюжетної побудови. Коран складається з промов і проповідей, умовляльних і викривальних „пророцьких об’явлень”, повчальних історико-релігійних оповідей про долю стародавніх народів і їхніх пророків — посланців Аллаха.
Будучи в осному релігійно-філософським і законодавчим пам’ятником, Коран водночас є унікальним історично-культурним пам’ятником Аравії кін. VІ – перш. пол. VІІ ст., а також літературним твором, що має видатну художню цінність. Крім того, Коран — глибокий психологічний документ, в якому викарбовані етапи еволюції особистості Мухамеда, його становлення як віровчителя і людини нової епохи – законодавця, політика, дипломата, воєначальника.
Коран складався як діалог між Аллахом і Мухамедом, між Аллахом і людьми. При цьому Аллах говорить від свого імені і у першій особі: „Я” або „Ми”. Це також діалог між Мухамедом і слухачами — язичниками, іудеями та християнами, з єдиновірцями і тими, хто не повірив у Мухамеда. Це була жива мова, звернена до конкретних людей у конкретних ситуаціях. Проте в багатьох випадках нічого не відомо ні про тих, ні про інших.
Завантажити реферат