Сторінка
3

Ранні демоністичні вірування праслов'ян

У VII ст. до н. е. із вторгненням скіфських племен в Північне Причорномор'я кіммерійці були витіснені в Передню Азію, і з VII по III ст. до н. е. існувала скіфська держава з столицею на Дніпрі — Кам'янським городищем.

пантеон СКІФських божеств

Релігія скіфів досягла розвинутого політеїзму. Скіфи стояли на порозі створення національно-державної релігії з визначеним загальнодержавним пантеоном вищих богів, їхня релігійно-міфологічна система сполучала в собі елементи зооморфної символіки звіриного стилю з антропоморфною міфологемою, поєднуючи вірування трипільської культури, елементи тотемів скотарської культури з впливом грецької міфології.

Верховенство у скіфському пантеоні належало Табіті, яку Геродот ототожнює з грецькою богинею Гестією. Будучи однією з різновидностей Великої Богині-Матері, символом жіночого народжуючого початку в природі, в той же час Табіті була божеством світла і вогню, виконуючим деміургічні та космогонічні функції. Після Табіті скіфи вшановували Папая, якого вважали своїм прабатьком і чоловіком богині Апі, що уособлювала життєтворчі стихії — землю і воду. Шлюб Папая і Апі — це союз неба і землі, джерело всього живого. Ця трійця — Табіті, Папай і Апі очолювала пантеон вищих скіфських божеств. Богинею життя і смерті була Аргімпаса. Гойтосир був охоронцем худоби. Він перемагав своїх ворогів шляхом магічних дій. Божеством із функцією захисту і більш наближеним до людей постає переможець потвор Геракл, частково злитий з образом грецького міфологічного героя. Однією з культових тварин Геракла був бик.

Особливе місце в релігійному світогляді скіфів посідав бог війни Арес, якому одному з усіх божеств скіфи споруджували святилища. Ось як жертвоприношення та спорудження святилищ богу війни описав Геродот. Він переповідав, що скіфи нагромаджували купи хмизу одна на одну. Поверх влаштовували чотирикутну площадку, де встановлювали короткий скіфський залізний меч — акінак, який і був зображенням Ареса. Крім тварин, у жертву йому приносили й людей. Із сотні полонений брали одного, голови жертв поливали вином, і заколювали над посудиною, куди збирали кров, якою потім поливали акінак. Після цього у заколених відрубували праве плече з рукою і підкидали в повітря (9.202).

Скіфські чотирикутні вівтарі з хмизу й укріпленим зверху мечем були відтворенням світового дерева як центру світу, де проходила світова вісь, у даному випадку — акінак (10.48). Були у скіфів і військові звичаї: скіф, убивши першого ворога, випивав його кров, щоб разом з нею увібрати силу вбитого; голови вбитих відрубували і з них знімали скальп, який після своєрідної вичинки використовувався як рушник, або ж шили з них плащі; з правої руки вбитих здирали шкіру разом з нігтями і виготовляли чохли для колчанів; з черепів виготовлялися посудини, використовувані як чаші.

У скіфів склалась своєрідна категорія жерців, які гадали за допомогою вербових гілочок. За допомогою липової кори гадали енареї — жіноподобні чоловіки, які твердили, що мистецтво пророкування дарувала їм Афродита. Тих жерців, чиє пророкування не збувалося, піддавали смертній карі, спалюючи заживо на возах, запряжених биками. Наявність у скіфів жерців та вищезгадані способи гадання підтверджуються археологічними даними та етнографічними матеріалами. Схожий спосіб гадання описаний дослідниками і в осетин (11.86).

Щодо енареїв, то цей термін пояснюється фахівцями як не-чоловік ( з іранського "нара" — чоловік, "е" — не). За Геродотом, хвороба енареїв мала божественне походження: енареї — це потомки тих скіфів, що пограбували храм Афродити Уранії в сірійському місті Аскалоні, за що богиня покарала їх жіночою хворобою (9.45). Псевдо-Гіпократ у трактаті "Про повітря, води і місцевості" спростовує божественне походження хвороби енареїв. На його думку, ця хвороба має природну причину: постійна верхова їзда в багатьох викликає пухлини, ломоту в стегнах, подагру, що спричиняє статеве безсилля, яке пояснювали діями божества. Це призводило до того, що енареї одягали жіночий одяг, засвоювали жіночі звички і разом з жінками вели домашні роботи (11.87-88).

Описує Геродот і обряд скіфського побратимства — клятвенно освяченого договору про дружбу: в посудину з вином підмішували кров учасників договору, занурювали туди акінак, стріли, сокиру і дротик; після цього тривалий час молилися, а потім випивали вино і ті, хто клянеться, й найповажніші з присутніх (9.204). Існування побратимства у скіфів підтверджується археологічними знахідками в царських курганах (Куль-Оба, Солоха).

Культове значення має і пов'язаний з релігійними уявленнями скіфів звичай куріння коноплі, що був своєрідною формою шаманства. Дим від спалюваної у юрті коноплі викликав наркотичне сп'яніння, що вело до екстазу присутніх і було причиною магічних обрядодій шаманів, зміст яких-сходження душ у підземне царство.

Аналогічно трипільцям і кіммерійцям, скіфи ховали померлих у скорченому вигляді під курганами. Поряд з цим існувало і трупоспалення. Ці обидва обряди через антів передаються іншим слов'янам і набувають великого поширення в дохристиянські часи на Київщині та Чернігівщині. Елементи скіфського релігійного світогляду увібрав у себе і слов'янський культ Роду. Це — відчуття присутності предків, віра в життя після смерті. Слов'яни мерців палили або погребали. В могили клали їжу, зброю, убивали коня, жінку чи невільницю. Насипали горбки чи високі кургани. Через рік після смерті на могилі влаштовували тризну. Значний вплив скіфських вірувань на становлення східнослов'янської релігійно-міфологічної системи відзначає Н. Полонська-Василенко: "Скіфи продовжують розробку трипільської міфології в образах фантастичного звіриного стилю і передають її через антослов'ян селу: це образи Матері-Богині, пастуха Геракла, одноокого циклопа, грифона, культового бика, коня, кабана тощо. Ще виразніше традиційний зв'язок дає наша хата з її піччю". (12.59).