Сторінка
7
Германці принесли своєрідне світобачення і світовідчуття. їхня фантазія населяла ліси, ріки, пагорби злими карликами, перевертнями, драконами і феями. Боги і люди-герої, в уяві германців, ведуть постійну боротьбу зі злими силами. Для германських народів були характерними войовнича енергія та почуття нероздільності світу людей і богів. Ці релігійні уявлення знайшли відображення і в химерних уявленнях звіриного стилю в мистецтві. Фігурки звірів втрачали цілісність, визначеність і перетворювалися в своєрідні магічні символи. Але боги германської міфології — це уособлення не тільки природних, а вже й соціальних сил. Глава германського пантеону Один — бог бурі, але він і вождь-воїн, що стоїть на чолі героїчного небесного воїнства. А душі полеглих на полі бою германців відлітають у світлу Валгаллу, щоб поповнити дружину Одина.
Одночасно серед германців поширювалося християнство. Енергійним проповідником християнства серед готів був єпископ Ульфіла, який переклав Святе Письмо готською мовою. (Цей переклад став першою пам'яткою мови готів.) Але християнізація германців, як і слов'ян, не призводила до смерті їхніх богів. Вони трансформувалися, зливаючись з культами місцевих святих чи поповнюючи ряди демонів (злих духів).
Релігійність лежала і в основі моральних цінностей германців. Вони особливого значення надавали ідеалам вірності, військової мужності, сакральному ставленню до військового керівника. Культ Одина був одним з варіантів чоловічих союзів, у яких панував культ сильніших. Цей культ лежав в основі утворення харизматичних кланів, що претендували на божественне походження і спеціалізувалися на веденні війни, та виникнення харизматичних вождів — короля (конунга) та його свити (20.31).
В системі германських релігійних традицій лежали поетичні сюжети з міфологічно-культовими елементами. А виключно з магічною і культовою метою тривалий час германці використовували рунічні написи, принесені з берегів Чорного моря. Не зайве відзначити, що значну роль у становленні релігійної свідомості германських племен відігравали контакти з сарматськими племенами, а культ Одина прийшов з берегів Дону. В свою чергу все це наклало свій відбиток і на формування української (руської) культури, становлення якої являло складний процес синтезу варварської, піздньоантичної і християнської традицій.
Взаємозбагачення релігій і культів. Міфологічні сюжети стародавніх митців
З другої половини IV ст. на зміну кочовим іраномовним племенам приходять народи алтайської мовної групи — гунни, авари, булгари, хозари. В 375 році остготський союз був розгромлений гуннами — кочівниками тюркського походження, що прийшли з Центральної Азії, підкоривши перед цим деякі угорські та сарматські племена. Між 375 і 453 роками готи були частиною гуннської держави, а гуннський вождь Аттила був оспіваний у гермаському героїчному епосі. Взагалі це був період, коли у одному історичному вирі змішались слов'яни, германці, угорці, тюрки, що в свою чергу призвело до утворення нових етносів. І саме в центрі цього виру були гунни, які підкорили і об'єднали навколо себе германські, слов'янські, сарматські та фракійські племена. Але тут слід говорити про взаємну асиміляцію, особливо ж коли йдеться про релігійні вірування, обряди та звичаї.
Після смерті Аттили (453) гуннська держава розпадається Тоді ж у Східній Європі з'являються племена булгар. Вони були нащадками гуннів та аланського племені булгар і успадкували їхні релігійні традиції. Тому їх іноді називають гунно-булгарами. Гунно-булгари створили міцне державне об'єднання — Велика Булгарія, до якого входила частина територіальних просторів сучасної України. І, таким чином, булгари не могли залишитися осторонь етногенетичних та культуротворчих процесів, що відбувалися на той час в даному регіоні.
Тюркськими та слов'янськими релігійно-міфологічними мотивами наповнена поема булгарського історика і релігійного діяча Мікаіля Шамсі Башту "Легенда про доньку Шана", написана в 882 році. Ця поема, будучи найдавнішою з відомих булгарських літературних творів, є багатою джерельною базою для вивчення язичницького релігійного світоляду гунно-булгар. Верховну небесну владу в них уособлює Тенгрі. Тенгрі — це творець, чиїм витвором є молодші боги-демони — алпи, чи диви. В пантеоні язичницьких богів головні місця посіли алп війни Барин-Бурі, який відпочивав на річці Бурі-Чай (Дніпро), та його брат алп Тун-Бурі — господар підводного царства; громовержець Кубар; бог доріг Мал; покровитель купців бог торгівлі Ташбаш; алпи Симбір-Карга, Барис, Бат-Терек, Барадж. Всі ці боги символізували сили добра. Але в релігійній уяві булгар постають боги, які уособлюють і зле: дух смерті Шурале, дух підземного світу Албастий, а також Аждаха та Миша (21.70).
Сюжетна канва "Легенди ." вміщує і міфи про виникнення київських гір та дніпровських порогів. Алп Барис перетворює в кам'яну гору алпа розбою Куяна і цим самим перекриває річку Бурі-Чай. Але шлях річці розчищае Тун-Бурі:
Розбивши гору на шматки,
Ріку він вивільнив таки —
Отак і стали ті шматки
З тих пір порогами ріки
(дніпровою пороги. — авт.) (22.58).
А ось як в "Легенді " розповідається про утворення київських гір.
На тому ж місці, де Куян
Із підземелля, окаян,
Склепіння вибивши, злетів.
Де головою склеп розбив —
Так, що земля летіла з ним,
та опустилася за ним
І знов на місце впала вниз
Горб Куянтау утворивсь (22.58).
Горб Куянтау — (київські гори, — авт.) (22.58).
Сліди впливу "Легенди про доньку Шана" вміщує знамените "Слово о полку Ігоревім". Проаналізувавши і співставивши ці два історичні джерела, можна припустити, що автор "Слова" був знайомий з цією поемою та користався нею під час написання свого твору. Ймовірно, що під впливом булгарськоі культурно-релігійної спадщини з'являються в "Слові" образ Дива та згадки про пісняра Бояна. Син Сонця і Місяця алп Боян, згідно з булгарською міфологією, — божество співу. У Бояна і богині-риби Бойгали народився син Іджик, котрого вважали родоначальником гуннів. А срібні монети, якими прикрашали себе булгарки, символізували луску Бойгали. Можливо, образ алпа Бояна, котрий любив співати і грати на домрі, сприяв виникненню образу легендарного слов'янського співака. Взагалі слов'яни називали розповідачів билин та казок "баянами", чи "обаятелями", а давньоруське слово "баять" означало співати, розповідати, заклинати.
В поемі Шамсі Башту згадується і алп Хурса — божество вогню та ковальської справи, в якому можна вбачати слов'янського бога сонця Хорса. За священною традицією, перебігати дорогу Хурсі заборонялось:
Остерігалися усі Перебігати путь Хурсі -
Інакше сила зброї геть Щезала, а без неї — смерть. (22.54).
Цей мотив використовує автор "Слова", характеризуючи князя Всеслава Полоцького "Всеслав князь людемъ судяще . великому Хръсови влъкомъ путь прерыскаше" (23.51). В даному випадку порушення Всеславом одвічної традиції використовується немовби для підсилення його негативної характеристики (24.77). Отже, як бачимо, міфологічні аналогії та паралелі булгарських і руських культурно-релігійних традицій визначаються єдністю їхніх міфологічних сюжетів і персонажів.
Завантажити реферат