Сторінка
6
У кожному суспільстві поряд із різними типами політичної культури існують політичні субкультури. У політологічній літературі субкультура часто розглядається як сукупність політичних орієнтацій, що значно різняться від тих, які домінують у суспільстві. Фактично йдеться про особливості політичних культур окремих суспільних груп.
Проте політична культура суспільства не є сумою політичних субкультур. Вона вбирає в себе найбільш стійкі, типові риси, що характеризують політичну свідомість та поведінку основної маси населення. Кожна політична субкультура включає і те загальне, що характеризує домінуючу в суспільстві політичну культуру, і те специфічне, що відрізняє дану субкультуру. Її особливості зумовлені відмінностями становища різних суспільних груп в економічній та соціальній структурі суспільства, відмінностями через етнічні, расові, релігійні, освітні та інші риси. Так, певні особливості притаманні політичній субкультурі жінок. У літературі зазначаються найбільш поширені риси цієї субкультури в країнах Заходу: схильність до підтримки партій і організацій консервативного напрямку, що зумовлюється обмеженням соціальних контактів жінок, меншою проти чоловіків політичною заангажованістю, звичкою наслідувати традиційні шаблони поведінки.
Дуже специфічною є молодіжна політична субкультура. Дані соціологічних досліджень, що були проведені в західноєвропейських країнах, дають змогу висновувати про наявність суттєвих відмінностей у базових соціальних орієнтаціях молоді та старших поколінь. Для молодіжної субкультури на Заході характерна перевага таких цінностей, як можливість спілкування і якість життя. Водночас для старших поколінь найбільшою цінністю залишається матеріальний достаток.
Наявність політичних субкультур, що не збігаються, тобто фрагментарність політичної культури суспільства, за певних умов може призвести до небезпечної втрати загальнонаціональних ідеалів та цілей, до надання місцевим інтересам пріоритетного значення проти інтересів загальнодержавних.
Якщо проаналізувати сучасний рівень розвитку політичної культури в Україні за її функціональними особливостями (стан політичної діяльності та політичної свідомості особи, групи або суспільства в цілому), то можна визначити політичну культуру нашого народу як переважно авторитарну, з деякими демократичними й тоталітарними компонентами. Про характер політико-психологічних настанов населення України свідчать дані соціологічних досліджень, проведених ученими Інституту соціології НАН України. Так, переважна більшість опитаних зазначала посилення настроїв, пов’язаних з агресивністю (озлобленість — 88%, нетерпимість — 63%, роздратованість — 83%), що створює емоційний ґрунт для підтримки репресій і придушення демократії. На особливу увагу заслуговує співіснування таких різнонапрямлених тенденцій, як зростання агресивності і водночас байдужості та втоми [13].
На цьому емоціональному фоні закономірним є брак оптимізму, що є характерним для більшості опитаних. У свою чергу, утрата віри в майбутнє повертає людину до минулого як єдиної твердої опори в нестабільній і непередбаченій суспільній ситуації.
Ідея демократії починає сприйматися як надто далека від того суспільства, в якому треба вирішувати реальні проблеми. Відбувається розкол масової свідомості, коли жодна з альтернатив розвитку не отримує безумовної підтримки. Так, в республіканському дослідженні частка респондентів, яка згодна з тим, що за умов демократії проблеми нашої республіки буде швидко розв’язано, становила всього 35%, тоді як 26% уважали, що проблеми будуть ставати все більш складними, 14% дотримувалися думки, що нічого не зміниться на ліпше, і 25% не знали, що відповісти. Отже, створення демократичних умов не сприймається більшістю населення як вирішальна передумова виходу з кризи. При цьому значна частина людей передбачає можливість погіршання ситуації внаслідок «розгулу демократії». Цього погляду частіше дотримуються жителі сільської місцевості і невеликих міст, люди похилого віку і з низьким рівнем освіти [14].
У свідомості значної частини населення все ще панують уявлення про те, що заходи покарання злочинців у нашому суспільстві дуже м’які. Так, 60% респондентів висловилося проти скасування або вдосконалення практики застосування смертної кари. Зараз великі надії на поліпшення людської натури і подолання жорстокості у взаємовідносинах між людьми покладаються на відродження релігії та релігійних цінностей. Але якщо серед невіруючих за розширення застосування смертної кари висловилися 25%, то серед тих респондентів, які заявили про свою належність до православної церкви, — 33%.
Мабуть, релігійність у тій формі, в якій вона поширюється в нашому суспільстві, мало сприяє зниженню рівня жорстокості й нетерпимості. Корені цих явищ сягають глибинних економічних і соціально-політичних пластів тоталітарної системи, яка дуже повільно здає свої позиції і в суспільній практиці, і у свідомості людей.
Є всі підстави говорити про небезпеку поширення сьогодні в Україні ідеології та практики неототалітаризму, який характеризується поєднанням тоталітарної культури минулого з відродженою традиційною культурою. Такий союз створює сприятливу атмосферу для відновлення найбільш стійких стереотипів тоталітарної епохи. В економічній сфері — це психологія зрівнялівки, яка характерна як для казарменно-соціалістичної системи цінностей, так і для традиційної громади. Соціологічні дослідження показують, що егалітарний ідеал розподілу матеріальних благ є досить поширеним у масовій свідомості. Так, репрезентативне опитування населення України показало, що справедливість існування великої різниці в прибутках визнають лише 24% опитаних, 55% — допускають певну різницю, а 13% узагалі виключають можливість будь-якої диференціації прибутків [15].
Небезпеку неототалітаризму пов’язано також і зі стійким політичним стереотипом «руйнування в ім’я створення», коли за основний засіб досягнення будь-якої мети визнається боротьба з реальними або надуманими ворогами і труднощами. Уперше цей стереотип масової свідомості чітко виявився під час дослідження (1987) ставлення молоді до матеріалів, надрукованих у засобах масової інформації з проблем перебудови й демократизації суспільства. Підвищений інтерес молодіжної аудиторії до тем, що містили слово «боротьба» (з бюрократизмом, нетрудовими доходами і т. п.), спостерігався значно частіше, ніж до тем, що мали відбудовчу спрямованість (реформа виборчої системи, перебудова господарського механізму і т. п.) [16].
Ця обставина пояснюється тим, що в політичній культурі нашого суспільства сформувався стійкий стереотип можливого просування вперед тільки всупереч протидіючим соціальним і природним силам. Розвиток суспільства на всіх його етапах розглядався як жорстока боротьба — якщо не з кимсь, то за щось: за врожай, за виконання плану, за єдність і згуртованість наших рядів і т. п. За умов специфічного суспільства, головною визначальною рисою якого була постійна «боротьба на всіх фронтах», у суспільній свідомості поступово сформувався особливий тоталітарний тип політичної культури, що й нині протидіє проникненню демократичної культури, зорієнтованої передовсім на створення, розбудову, а не на руйнування.
Завантажити реферат