Сторінка
3

Політична культура

¨ конституції держави, чинних норм права (законів), правового статусу громадянина (сукупність прав, свобод та обов’яз­ків), програмних положень основних політичних партій, що діють у країні;

¨ форм і способів участі громадян в управлінні суспільством і державою, у вирішенні численних політичних проблем;

¨ порядку правильного погодження суспільних, державних, колективних та особистих інтересів, що є однією з докорінних проблем політичного життя;

¨ зовнішньої політики держави та міжнародних відносин, розуміння тісного взаємозв’язку внутрішньої та зовнішньої політики, проблем безпеки країни.

Другим важливим компонентом політичної свідомості є політичні цінності й ціннісні орієнтації. Політичні цінності й ціннісні орієнтації — це такі політичні знання й уявлення, котрі розглядаються людиною як невід’ємні від її існування, як такі, що надають значущості, сенсу її вчинкам, орієнтують її дії в політичному житті. Політичні цінності є мотиваційним базисом полі­тичної культури, їх руйнування часто переживається людиною як особиста трагедія, а в масштабах суспільства ці процеси можуть призвести до духовної катастрофи. Коли це відбувається, колишня політична культура перестає бути авторитетною інстанцією, яка спроможна регулювати поведінку людей, і в суспільстві починається інтенсивний пошук іншої системи цінностей і політичних орієнтацій.

До політичних цінностей належать, наприклад, демократія, по­лі­тична свобода, соціальна справедливість, політичні права людини та їх гарантії. Такі самі політичні цінності можуть розглядатися і як політичний ідеал, тобто те, чого суспільство ще повинно досягти у своєму розвитку. Водночас відомі, наприклад, відмінності в політичних цінностях і ціннісних орієнтаціях американців і європейців: якщо 74% опитаних американців уважають себе прихильниками свободи і тільки 20% — рівності, то для європейців ці цінності мають однакове значення.

Слід зазначити, що в посттоталітарному суспільстві, яке склалося в Україні та в інших країнах СНД, зараз панує тип політичної культури, визначальними рисами якого є перевага тяжіння до змін і рівності в суспільстві над цінностями порядку і свободи. Такі зрушення в суспільній свідомості відбулися давно, але трива­ють і досі, поширюючись на всіх учасників політичного процесу.

Третім важливим компонентом політичної свідомості є політичні настанови. Політична настанова — це ставлення суб’єкта до політичних явищ. Це може бути настанова на активну діяльність з метою отримання політичних знань, або, навпаки, негативне ставлення до того, щоб здобути такі знання; настанова на активну чи пасивну участь у політичній діяльності; ставлення до різних аспектів політичної діяльності.

Так, наприклад, настановою політичної культури пересічного американця є голосування на виборах передовсім за особу кандидата, а не за його партійну належність. Для американця головне — це голосувати за конкретну людину, за яскраву постать, за «нашого хлопця». В Англії, навпаки, політичною настановою є голосування за політичну партію, а не за конкретних осіб.

Настановою нашої політичної культури, що тільки формується, є ставка на певну особу, лідера, а не на якусь політичну партію чи суспільний рух. Та це зараз і дуже важко зробити, коли в Україні політичних партій уже понад 100. Пересічному виборцю дуже важко збагнути різницю в політичних платформах багатьох партій. А яскрава політична постать у передвиборчій політичній боротьбі — тут одразу все є зрозумілим.

У поняття політичної культури входить не тільки політична свідомість, а ще й політична активність і політична поведінка. Мабуть, неможливо політичні дії та поведінку громадянина обмежити певними рамками, це — різноманітна, багатогранна і часто неповторна у своїх виявах діяльність. Водночас деякі найважливіші елементи поведінки та дій політично активної людини є обов’язковими. Це насамперед участь у роботі вищих і місцевих органів державної влади, робота в різних громадських комісіях, комітетах, в експертних групах при органах влади, а також:

· участь у діяльності політичних партій і громадських організацій; у референдумах, виборах, участь у мітингах, страйках, пікетах і т. д., участь у конкретній діяльності для здійснення політики держави в різноманітних сферах;

· засвоєння навичок і вміння вести політичну боротьбу, політичні дискусії цивілізованими методами (особливо щодо таких проблем, як демократія, громадянське суспільство, соціальна спра­ведливість, права людини тощо);

· обговорення й активна участь у створенні конституції держави, різних програм економічного, політичного та духовного розвитку, від яких залежить життя і добробут кожної людини, кожного громадянина держави.

Важливим компонентом політичної поведінки є політичні стереотипи, тобто певні зразки. Зразків таких стереотипів у політичному житті цілком достатньо. Так, прикладом стереотипу політичної поведінки радянських керівників у минулому був обман, що його вважали нормою політичної поведінки не тільки щодо політичних супротивників, а і щодо власного народу. На жаль, багато хто й досі вважає за необхідне приховувати від народу всю правду про те, що його чекає в процесі переходу до ринкової економіки.

Не менш істотним компонентом політичної поведінки є політичні традиції. У традиціях утілюються, конденсуються ті елементи попереднього політичного досвіду, які об’єктивно відповідають інтересам і цілям суспільства, визначаються ним як від­повідні нормативні настанови. Політичні традиції є способом передавання стереотипів політичної свідомості та політичної поведінки, які були сформовані під впливом соціальних факторів та особливостей історичного розвитку конкретного народу, наступним його поколінням.

Вносячи в політику значний елемент сталості, поміркованості та навіть статичності, традиції уможливлюють більш-менш успішне прогнозування в політиці. Традиції в суспільному житті є підґрунтям, на якому базуються різноманітні політичні дії значних мас людей у сфері політики. Традиції народу виявляються в певних рисах поведінки, що постійно відтворюються за різних історичних обставин.

Так, для посттоталітарної політичної культури як в Україні, так і в інших країнах СНД, такою сталою традицією, характерною і для нашої політичної історії, і для сучасності, є політичний радикалізм: наголос на необхідності рішучих дій у політиці, значне поширення в масовій свідомості уявлень про необхідність і можливість швидко й просто вирішити складні проблеми економічного та соціального життя. Така орієнтація може бути цілком виправданою та необхідною, коли в силу тих чи інших обставин існує жорстка обумовленість, альтернативність вибору або загроза для даної політичної спільності. Проте такі ситуації у сфері політики виникають не дуже часто, і завжди існує багато можливих варіантів дій, а непередбачені наслідки цих дій виявляються лише згодом.