Сторінка
1

Політологія як наука

ВСТУП

Політичні знання та культура політичної поведінки необхідні кожній людині, незалежно від її віку та професії. Кожна людина вступає у взаємодію з іншими людьми, партіями, суспільними організаціями та державою і без політичної освіти людина стає об’єктом манiпулювання.

Утворення демократичного суспільства неможливе без відповідної політичної культури, бо від активності більшості громадян залежить доля країни, доля всіх її громадян .

Політична наука займає одне із значних місць у сучасному суспільствознавстві. Її велике значення визначається першорядною роллю політики у житті суспільства. Протягом усієї історії людства політика і, насамперед, держава дуже суттєво впливали на долі країн та народів, а також на буденне життя людини.

Що ж уявляє собою наука про політичну сферу життя суспільства ?

Для того, щоб це з’ясувати , розглянемо в лекції такі питання :

1. Виникнення, розвиток та основні парадигми політології.

2. Предмет, методи та функції політології.

1 ВИНИКНЕННЯ, РОЗВИТОК ТА ОСНОВНІ ПАРАДИГМИ ПОЛІТОЛОГІЇ

Термін "політологія" походить від двох грецьких слів : politike - державні і суспільні справи і logos - вчення, наука, тобто політологія - наука про управління державою.

Кожна суспільна наука, у тому числі і політологія, проходить три ступеня розвитку - філософський, емпіричний та стадію ревізії емпіричного стану. Перший, філософський період розвитку політології продовжувався приблизно з часів Аристотеля до громадянської війни в Америці (1861 - 1865 рр.). Це період накопичення філософського знання про суспільство та політику. У цей період зроблені найвагоміші відкриття у політиці. Уже в Стародавній Греції Аристотель дав визначення політичних режимів і ввів такі терміни, як "монархія", "аристократія", "олігархія", "демократія" та інші. З того часу політична філософія стала невід’ємною частиною духовного життя суспільства.

Дуже важливий вплив на майбутню політологію мала творчість італійського мислителя епохи Відродження Н.Макіавеллі (1469 - 1527рр. ). Макіавеллі одним з перших розглянув вчення про політику як самостійну царину знання. В центрі його політичного вчення була проблема державної влади, а всі його дослідження підкорені рішенню практичних завдань державного життя.

Другий, емпіричний період продовжувався від Громадянської війни в Америці до закінчення Другої світової війни. Дослідженням політичної дійсності був наданий науковий характер. Почалося вивчення поведінки людей у зв’язку з їх участю у державному управлінні , виникли наукові установи, що вивчали політичні відносини.

З другої половини ХХ ст. науку, що виробляє теоретичні уявлення про державне управління, почали називати політологією.

Третій період розвитку політичної науки почався після закінчення Другої світової війни та продовжується по наш час. Тобто, живемо у такий період, коли проходить ревізія емпіричного стану знань про політику.

Ця стадія визначається критичним переосмислюванням усього арсеналу накопичених емпіричних та теоретичних знань та їх подальшим заглибленням.

Сучасного вигляду політологія набула у другій половині Х!Х ст. Цьому сприяли об’єктивні причини, перш за все, розвиток демократії на Заході і у Північній Америці, активізація політичного життя породжувала потребу в політичних знаннях, які сприяли успішній боротьбі за владу та розв’язанню соціально-політичних конфліктів. Як самостійна наукова дисципліна, політологія виникла у США - країні , де на той час установи і норми демократії мали більш глибоке коріння ніж, у Європі.

Перша кафедра історії та політичної науки створена у 1857 р. у Колумбійському коледжі США . А у 1903 р. політологи США об’єднались в Американську асоціацію політичних наук. Політологія почала розвиватись як самостійна навчальна дисципліна.

Американська політологія і сьогодні має значний вплив на розвиток політичних досліджень. Досить сказати, що від половини до 2/3 учасників міжнародних політологічних конгресів - представники США. Разом з тим , суттєве значення для розвитку політичної науки мають дослідження європейських учених. У 1895 році в Англії засновано Лондонську школу економічної політичної науки, а у 1912 році - кафедру політики в Оксфорді.

На початку ХХ ст. процес виділення політології у самостійну дисципліну в основному, був завершений. Ще у 1948 році Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури рекомендувала курс політології для вивчення у вищих навчальних закладах країн, що є її членами. Практично всі країни Заходу прислухались до цієї рекомендації. Але у республіках СРСР до другої половини 80-х р. на політології лежала ідеологічна заборона. Вона трактувалася як лженаука та буржуазна наука. Тільки у 1989 р. в нашій країні з’явились перші кафедри політології, а з 1990 р. цей предмет викладають у вищих навчальних закладах.

Таке становище зовсім не означає, що вітчизняна політологія розвивається на "вільному місці". Окремі політичні дослідження здійснювалися у рамках історичного матеріалізму, наукового комунізму та історії КПРС. Проте їх наукові можливості обмежені догмами офіційного марксизму. Досить довгий час між політикою та наукою знаходилась ідеологія, формуючи такі версії наукових теорій, що відповідали не істині, а інтересам відповідних соціальних груп.

Зараз політологія поступово займає належне їй місце у системі суспільствознавства та робить помітний вплив на реальні політичні процеси. У розпорядженні вітчизняних політологів - великий світовий політологічний матеріал.

Сучасна політична наука - одна з царин наукового знання, що має не тільки теоретичне, але й практичне значення. Як показує дійсність, прийняття політичних рішень - процес складний та багатогранний. Він передбачає наявність різноманітних знань про соціальну дійсність. І те, що тепер називається політикою як цариною практичної діяльності, насамперед, є результатом аналітичних зусиль мережі дослідницьких інститутів, кафедр та груп, наслідком колективної праці багатьох людей. У 20-х роках нашого сторіччя американський вчений Т. Кун ввів у науковий обіг термін "парадигма" (від грець. paradeigma - приклад, зразок), який характеризує своєрідну логічну модель постанови та вирішення пізнавальної проблеми. Сучасні дослідники вважають, що певна парадигма панує у науці певний час, а зміна пануючої новою розглядається як наукова революція.