Сторінка
1

Наслідки глобалізації для розбудови України

ХХ століття стало епохою глибинних, революційних трансформацій, пов’язаних з руйнацією або й виродженням не тільки традиційних, а й модерних соціальних структур, та формуванням нового глобального універсуму, в якому (з першого погляду — еклектично) поєднуються риси різних цивілізаційних укладів. Поліфонія глобальних трансформацій змушує не просто осмислювати їх логіку, а й порушувати та вирішувати питання щодо можливості суб’єктів історії — людини і суспільства — впливати на їх розгортання, конструювати майбутнє заради сво­го виживання та розвитку.

Глобалізм (як теорія, ідеологія і стратегія) вивчають тривалий час. Згадаймо хоча б таких його дослідників як О. Панарін, О. Гал-кін [4; 3]. Зокрема, для О. Галкіна глобалізм — це тип осмислення нинішнього етапу руху до універсалізації людської спільноти і, відповідно, система цінностей життя [3].

Важливо усвідомити, і це має стати точкою відліку: сучасна цивілізація перебуває в стані кризи. Це певною мірою стосується й України. І чим раніше це буде усвідомлено, тим успішнішими будуть спроби виробити нову, адекватну реальності картину держави та світу. Ця криза має глобальний, планетарний характер.

Глобалізація поки що не є інструментом формування дійсно єдиного світу, де панує етнічна толерантність, співпраця й співіснування різноманітних етносів та культур, про що заявляють її адепти. Вона уособлює експансію і зовсім не прагне бути засобом взаємодії різних культур і традицій. Здійснюється агресивне насаджування методів ринкового фундаменталізму «відсталим» суспільствам. Навіть в економічному аспекті вона не зближує, а субординує регіони і країни світу, не долає, а закріплює периферійний характер певних країн. Інтерес до їхніх культур і традицій має відверто етнографічний характер.

Загалом можна виділити чотири причини політичного «шоку», спричиненого глобалізацією, який охопив Центральну Європу, Францію, Австрію, Швейцарію, Італію і особливо Німеччину.

По-перше, країни і суспільства з первинною економічною самосвідомістю — «націоналізм німецької марки», «експортуюча нація» — відчувають себе особливо пригніченими і такими, що зазнають небезпеки внаслідок глобалізації, що насувається, цього дітища світового ринку.

По-друге, соціальні держави, як-от Франція та Німеччина, на відміну від США та Великобританії, належать до країн, які програють внаслідок процесу глобалізації. Вони потрапили у скрутне становище через соціальну політику в епоху економічного глобалізму: розвиток економіки виходить з-під національно-державного контролю, а соціальні наслідки цього процесу — безробіття, міграція, убогість — накопичуються в системі національної соціальної держави.

По-третє, глобалізація до підвалин потрясає саму ідентифікацію гомогенного, закритого, національно-державного простору, що замикається сам у собі і називається Федеративна Республіка Німеччина. Великобританія навпаки, була світовою імперією, і глобалізація для неї — приємний спогад про минуле [5].

Хоча Німеччина також давно вже є глобальним простором, в якому зіштовхуються культури світу та їх протиріччя, але ця реальність дотепер була затемнена пануючим уявленням про себе як про гомогенну націю, значною мірою. Все це стає зрозумілим у процесі дебатів про глобалізацію, яка означає, передусім, денаціоналізацію — ерозію, але і можливу трансформацію національної держави в державу транснаціональну.

Багато фахівців трактують глобалізацію як процес концентрації і централізації — капіталу, влади, інформації, знань, багатства, рішень тощо, забуваючи, що та ж динаміка спричинює і децентралізацію.

Україна як національна держава в процесі глобалізації може ізолювати себе зсередини. Але з таким самим успіхом вона може проявити активність у зовнішній сфері і заново визначати і формувати свою політику в глобальних масштабах переплетень, діалогів і конфліктів. Це ж стосується і акторів дій на всіх рівнях і проміжних ступенях соціального життя — від профсоюзів, церков і споживацьких асоціацій до конкретних осіб.

Які загальні механізми і основні наслідки глобалізації?

Суб'єктами цього процесу сьогодні є ТНК і глобальна еліта, яка їх очолює, всі інші об'єкти глобалізації, з тією різницею, що держави «золотого мільярда» самі є водночас і суб'єктом, і об'єктом глобалізаційного процесу.

Аналізуючи вектори сучасних міжнародних процесів, розвиток економіки, можна передбачити, що ТНК і глобальна еліта спершу за допомогою міжнародних організацій, держав-глобалізаторів підпорядкують собі нації-держави (зокрема, через скуповування їх економік), а потім і найбільші держави світу — США, Японію, Китай, Францію, Великобританію.

Отже, втрачається безпека розвитку націй-держав, вони «розмиваються», світ перетворюється в корпоративну імперію. Національні економіки в такій системі, як і національні кордони, руйнуються, нації-держави перетворюються в сегменти глобального ринку, де без обмежень панують ТНК.

Найпотужнішим є, звичайно, економічний вектор глобалізації, крім того, цей процес поширюється і в геополітичну, соціальну, екологічну, інформаційну, культурну сферу.

До позитивів глобалізму в Україні можна зарахувати можливість глобального регулювання екологічної ситуації в державі, забезпечення суспільства від глобальних загроз різного характеру, які непереборні для кожної окремої держави і навіть наддержави (скажімо, планетарні катастрофи), можливість «підтягнути» в економічному плані країну до рівня високо розвинених, світова координація боротьби зі СНІДом, наркоманією, тероризмом тощо.

Щоправда, вирівнювання економічного розвитку — це тільки задекларований «позитив», на практиці відбувається збільшення економічної прірви між країнами внаслідок глобалізації.

Які ж для України негативи глобалізму, його загрози?