Сторінка
5

Політологія як наука

· культурологічний підхід, що орієнтується на виявлення залежності політичних процесів від політичної культури ;

· нормативно - ціннісний підхід, що з’ясовує значення політичних явищ для суспільства та особистості ;

· функціональний підхід , що потребує вивчення залежностей між політичними явищами ( наприклад, між рівнем економічного розвитку та політичним ладом, ступенем урбанізації та політичною активністю населення та ін );

· поведінковий підхід (біхевіоризм - від англ. behaviour - поведінка ) полягає у застосуванні до політики методів, що використовуються у природних науках та конкретній соціології. Вирішальними факторами поведінки визнаються психологічні мотиви, які і є основним предметом політологічного вивчення. Головна увага приділяється підбору емпіричних даних, дотримуванню дослідницьких процедур, використанню засобів природних та точних наук. Засновниками біхевіоризму вважаються Є.Торндайк, Дж.Уотсон, Вудро Вільсон. Біхевіоризм є одним з головних дослідницьких напрямків американської політології. Його особливості зводяться до того, що: а) об’єктом дослідження вважаються не законодавчі інститути, політичні програми і закони, а дії людей, спрямовані на досягнення політичної мети; б) науковою цінністю вважаються не теоретичні ідеї, а оброблені емпіричні факти; в) застосування методів інших наук, в тому числі природних; г) необхідною умовою науковості дослідження проголошується можливість емпіричної перевірки або спростування дослідницьких процедур.

· інституційний підхід , орієнтований на вивчення політичних інститутів суспільства. До початку ХХ ст. був пануючим у політичній науці.

· антропологічний підхід, що виходить з постійності родових якостей людини як розумної істоти, яка одвічно володіє свободою. Універсальності та єдності людського роду та невід’ємності істотних прав людини, їх пріоритету відносно законів та діяльності держави.

· порівняльний підхід , заснований на зіставленні однотипових політичних явищ ( систем, партій та ін.). Він дозволяє шляхом порівняння двох або більше політичних об’єктів, виділити загальні тенденції розвитку політичних процесів.

· історичний підхід ,що потребує вивчення політичних явищ у їх послідовному часовому розвитку.

Друга група методів політології - група загальнологічних методів, до яких відносяться

· аналіз та синтез;

· індукція та дедукція;

· абстрагування;

· моделювання ; - математичні, прогностичні, кібернетичні та інші методи.

Третя група методів політології - група методів емпіричних досліджень. До них відносяться:

· використання електоральної статистики;

· анкетний опит;

· теорія ігор;

· спостереження; - аналіз документів;

· лабораторний експеримент.

Всі ці методи дозволяють політології виділити певні закономірності політичного життя. Сучасні дослідники підрозділяють всі закономірності політології на чотири групи.

Першу групу складають політико-економічні закономірності, які відображають співвідношення між економічною базою суспільства та політичною владою. Ця група закономірностей була виділена ще К.Марксом і зараз не всі дослідники розподіляють цей погляд на зв’язок політики та економіки. Існує ствердження, що політична влада має певну самостійність, а іноді і визначає курс економічного розвитку суспільства. Але ми вважаємо, що при всій самостійності політичних явищ в житті суспільства вони є відображенням економічних інтересів , хоча і впливають на них.

Друга група - соціально - політичні закономірності. Вони характеризують розвиток політичної влади як особливої соціальної системи з певною логікою та структурою. Ця група закономірностей зумовлює функціонування політичної влади заради стабілізації суспільства . Головна тенденція цієї групи - врахування інтересів та потреб всіх елементів соціальної структури суспільства. Треба зазначити, що у різноманітних політичних системах ці закономірності реалізуються по - різному. Авторитарній політичній системі притаманні максимальна концентрація влади та насилля. Демократична система спирається на принципи заохочення та згоди, прийняття рішень з урахуванням моделей опозиції. В нашій вітчизняній політології ця група закономірностей вивчена недостатньо. Тому демократизація нашого суспільства здійснюється при використанні стороннього досвіду або методом спроб та помилок.

Третя група - політико-психологічні закономірності , які відображають взаємовідносини між особистістю та владою. До цієї групи входять процеси соціалізації особистості, формування ціннісних орієнтацій, а також формування політичних лідерів та завоювання ними влади.

Четверта група закономірностей політології - закономірності функціонування та розвитку політичного процесу. Ось, наприклад , деякі з них:

· закон загальносоціального історичного прогресу - розширення сфери політичного життя та підвищення її ролі у суспільстві;

· закон суперечної єдності загальносоціального та класового у політичній сфері, політика - як засіб реалізації загального інтересу;

· закон різноманітності форм взаємовідносин суб'єктів політичного життя;

· (політична боротьба, гегемонізм, співробітництво, згода, союз, ізоляція;

· нейтралізація та ін.);

· закон циклічності політичних режимів;

· закон залежності політичної діяльності від свідомості соціальних суб'єктів;

· закон організації політичної діяльності як закон існування політичного життя та ін.

Сутність політології проявляється у її функціях. Розглянемо головні з них.

Теоретико-пізнавальна функція - що означає вивчення, систематизацію, пояснення, аналіз, узагальнення і оцінку політичних явищ. Завдяки цій функції політологія знаходить об’єктивні тенденції соціально-політичного та економічного розвитку суспільства та дає оцінки політичним ситуаціям. Результатом теоретичної функції є політична теорія - цілісне, достатньо вірогідне та систематизоване знання про зв’язки та закономірності явищ та процесів політичної сфери суспільства. Теоретичне знання - найбільш удосконалена форма наукового обгрунтування практичної політичної діяльності.