Сторінка
7

Політична культура

Перспективи розвитку політичної культури в Україні полягають насамперед у розбудові громадянського суспільства, тобто демократичних форм управління, забезпечення пріоритету прав і свобод громадянина над правами нації, народу, держави, поділу функцій влади, диктатури закону для всіх громадян і посадових осіб. Але це може відбутися тільки через здійснення реальних, рішучих змін у економічному житті суспільства, активізацію виробництва, формування відповідних культурно-політичних і соціально-психологічних настанов більшості населення України, яке братиме на себе відповідальність за долю своєї держави [17].

Політична культура виконує важливі функції в політичному житті суспільства. У науці під функцією розуміють роль, яку соціальний інститут або явище відіграють у житті суспільства.

Пізнавальна функція політичної культури озброює людей знаннями, необхідними для успішної діяльності у сфері політики, для формування кожною людиною своєї особистої компетентної думки з питань політики й політичного життя. Особливе значення тут мають знання політичних і правових норм, законів країни, політичних принципів, способів політичного управління суспільством, структури та функцій політичної системи і т. п. Пізнавальна функція тісно пов’язана з іншими функціями політичної культури, є їхнім підґрунтям, бо будь-яка функція починається з оволодіння певними знаннями.

Регулююча функція політичної культури виявляється в прямому або опосередкованому впливові на поведінку людей та організацій щодо сприйняття ними політичних подій, оцінки існуючих політичних систем та їх окремих елементів, політичних діячів, посадових осіб апарату управління, а також у впливі на процес підготовки й прийняття політико-управлінських рішень і т. п. Якщо ці рішення приймаються відповідно до існуючої в су- спільстві (домінуючої) політичної культури, то це надзвичайно позитивно впливає на всі процеси політичного життя.

Виховна функція виявляється в тому, що політична культура сприяє інтелектуальному розвитку особистості, розширенню його кругозору за рахунок набутих політичних знань. Особливо сильний виховний вплив на особистість справляє політична культура в тому разі, коли засвоєння знань пов’язується з форму­ванням стійкого інтересу до політичного життя, виробленням певних настанов на суспільно-політичну діяльність і виявляється потім у підвищенні соціальної активності особи, намаганні визначити своє місце і роль у житті суспільства.

Сутність комунікативної функції полягає в тому, що через політичні традиції, які домінують у суспільній свідомості та практиці, стереотипи політичної свідомості й поведінки передаються новим поколінням. Через виховання й навчання, а також під впливом безпосередньої практики нові покоління сприймають існуючі еталони домінуючої політичної культури. Молодь отримує першу інформацію про політичне життя, у неї формуються політичні уявлення й оцінки, орієнтації та настанови, виробляються навички участі в політичному житті.

Інтегративна функція полягає в тому, що політична культура стає опорою існуючої політичної системи, сприяє згуртованості всіх верств населення, створюючи таким чином широку соціальну базу системи влади правлячого класу, забезпечуючи підтримку політичної системи більшістю населення.

Реалізацію функцій політичної культури можна стисло визначити такою формулою: отримання політичних знань, перетворення цих знань у внутрішні переконання громадянина, класу, соціальної групи, перетворення переконань у адекватні їм практичні політичні дії. Треба пам’ятати і ось про що. Без справжньої, масової політичної культури народ перетворюється в натовп, у предмет маніпуляцій користолюбних політиків. Справедливо писав про це відомий український мислитель В. Липинський: «Коли провідна верства певної нації має слабку пам’ять, слабку свідомість і слабку інтелігентність при дуже сильній емоційності і коли вона пам’яті, волі, інтелігентності не хоче в собі розвивати, то нація з такою провідною верствою не може мати ані політичної культури, ані побудованого на ній власного державного життя.

Така нація може тільки вічно «відроджуватися», перебувати в стадії вічного політичного булькотіння і стихійного примітивізму, в стадії недорозвиненої, недержавної нації» [18].

Література

1. Див.: политология. Энциклопедический словарь. — М., 1993. — с. 269.

2. Див.: Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. — К., 1998. — С. 325—333.

3. Там само. — С. 325—333.

4. Гравитц М., Пенто Р. Методы социальных наук. — М., 1972. — с. 190.

5. Цит. за: Цыганков П. Политология Роберта Даля // Социально-политические науки. — 1990. — №10. — с. 88.

6. Див.: Санистебан Л. С. Основы политической науки. — М., 1992. — с. 7.

7. Див.: Демидов А. И., Федосеев А. А. Основы политологии. — М., 1995. — с. 6.

8. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — Т. 25. — Ч. 1. — с. 257.

9. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — Т. 9. — с. 72.

10. Див.: Політологія: історія та методологія / За заг. ред. Ф. М. Кири­люка. — К.: Здоров’я, 2000. — С. 20.

11. Див. Політологія: історія та методологія / За заг. ред. І. С. Юзюб­ка, К. М. Левківського. — К.: Вища шк., 1998. — С. 18.

12. Див.: Политология: Энциклопедический словарь.— М., 1993. — с. 256.

13. Freund Y. L’Essense du politique. — Paris, 1965. — p. 374.

14. Макиавелли Н. Государь. — М., 1910. — с. 14.