Сторінка
1
В. Г. Пилипчук
Дослідження теорії забезпечення державної безпеки та відповідного понятійного апарату — дуже важливий напрям наукової діяльності з погляду становлення і подальшого розвитку загальнодержавної системи забезпечення національної і державної безпеки, відповідних державних органів.
Як свідчить історіографічний аналіз, один із ключових напрямів дослідження — визначення поняття «державна безпека». За радянських часів дослідження були значною мірою заідеологізовані, тому розглянемо насамперед їх сутність та динаміку розвитку (не враховуючи політичного аспекту. — Авт.). За результатами аналізу наукових видань того часу [1], на наш погляд, можна виокремити такі основні підходи до визначення поняття «державна безпека»:
· в основу визначення покладено «стан» (захищеності. — Авт.). Так, Л. Григорян зазначає, що державна безпека — це стан непорушності основ суспільного і державного ладу. На думку Ю. Булигіна, державна безпека — такий стан держави, за якого забезпечено стійкість його суспільно-політичного ладу;
· в основу покладено поєднання понять «стан» і «здатність». Так, автори Контррозвідувального словника (1972 р.) вважали, що державна безпека — це стан надійності й непорушності суспільного і державного ладу в умовах внутрішніх (у перехідний період) і зовнішніх ворожих сил, здатність держави протистояти підривній діяльності;
· визначення державної безпеки як системи суспільних відносин. Зокрема, М.Карпушин зазначав, що державна безпека є регулятором взаємодії сил її охорони і забезпечення, джерел загроз і середовища. П.Коршиков зробив висновок, що державна безпека — певний стан системи протиборства держави і супротивника, що визначається порівняно високим ступенем локалізації дій супротивника та інших джерел небезпеки. Ю. Долгополов зазначив, що державна безпека — це система суспільних відносин, що регулюються соціальними нормами і забезпечують непорушність державного і суспільного ладу країни, її військового потенціалу й суверенітету.
Для узагальнення викладеного розглянемо етимологію слова «безпека». Так, згідно зі словниками В. Даля і С. Ожегова, безпека — це стан, за якого немає загрози кому- чи чому-небудь або «відсутність небезпеки, збереження, надійність». Цікаве трактування цього слова в іспанській мові: безпека — такий стан речей, який робить їх міцними, визначеними, постійними, впевненими, стійкими, надійними, вільними від усякого ризику й небезпеки [2].
Нині більшість авторів (зокрема, С. Пирожков, О. Бєлов, С. Селіванов, М. Косолапов, Г. Мурашин, Є. Кравец, С. Гордієнко, В. Картавцев та ін.) визначають безпеку як певну характеристику стану системи та її основних складових. З огляду на це заслуговують на увагу висновки С.Гордієнка про те, що сучасне трактування безпеки як стану захищеності конкретного соціального об’єкта (особи, суспільства, держави) позитивно сприймається у політичних і наукових колах [3, 115]. Саме такий підхід у 2001 — 2004 роках взято за основу при визначенні терміна «державна безпека» у різних виданнях науково-практичного коментаря до Кримінального кодексу України. Так, у коментарі за редакцією М.Потебенька і В.Гончаренка зазначено, що державна безпека України — стан захищеності корінних підвалин суспільства, державних інститутів, необхідних для виконання державою своїх функцій з управління загальнозначущими справами суспільства [4]. У виданні за редакцією С. Яценка вказано, що державна безпека України — стан захищеності державної влади, суверенітету, територіальної цілісності, обороноздатності, спокою людей (народу), громадської злагоди, довкілля, національної і релігійної рівності [5]. На відміну від викладеного у першому виданні, в основу останнього варіанта визначення покладено саме стан захищеності, тобто застосовано інший підхід.
У подальшому термін було доопрацьовано у коментарі до Кримінального кодексу за редакцією М. Мельника й М. Хавронюка, де дано таке визначення: державна безпека — це захищеність державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності України, її економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу, державної таємниці, правопорядку, державного кордону, життєво важливої інфраструктури та населення від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, а також від терористичних та інших особливо небезпечних зазіхань з боку злочинних організацій, груп чи осіб [6].
Наведені вище визначення підготовлено у контексті коментарів до Кримінального кодексу України (правозастосовна діяльність). З цього погляду найвдаліший, на наш погляд, останній варіант цього визначення. Водночас він певною мірою дискусійний. Зокрема, враховуючи, що територія держави має чітко визначені кордони, термін «захищеність територіальної цілісності» поглинає термін «захищеність державного кордону».
Стосовно захищеності правопорядку необхідно зазначити, що це посилання лише частково стосується сфери державної безпеки. З цього приводу цікаве твердження Ю. Долгополова щодо розподілу понять «державна безпека» і «правопорядок». Зокрема, частка суспільних відносин у сфері державної безпеки, закріплених нормами права, входить у правопорядок. Тут ці поняття збігаються. Водночас значна частка відносин державної безпеки не регулюється нормами права, хоча регулюється нормами моралі, корпоративними нормами, звичаями. Це відносини неправового характеру. Багато правовідносин, що є складовою правопорядку, не входять у поняття «державна безпека». Таким чином, поняття «державна безпека» відрізняється від поняття «правопорядок» тим, що включає, окрім правових відносин, відносини неправового характеру. Водночас правопорядок, окрім відносин державної безпеки, що регулюються нормами права, містить правовідносини, що сфери державної безпеки не стосуються [7].
Як зазначав А.Ніколаєв, посилання на розвідувально-підривну діяльність іноземних спецслужб має насамперед контррозвідувальний акцент, що не вичерпує забезпечення державної безпеки [8]. Такий підхід закріплено законодавством України, відповідно до якого контррозвідувальна діяльність — спеціальний вид діяльності у сфері забезпечення державної безпеки [9].
Загалом, на наш погляд, висновки Ю. Долгополова, А. Ніколаєва, І. Котроміна про те, що під час визначення терміна «державна безпека» недоцільно обмежуватися лише юридичною інтерпретацією, що це визначення має перебувати на стику юридичних і спеціальних дисциплін, обґрунтовані [7, 8].