Сторінка
3
Авторитарний режим базується на безумовному підпорядкуванні владі. Заміна керівних кадрів здійснюється через кооптацію, а не передвиборну конкурентну боротьбу між кандидатами на відповідальні державні посади. За таких режимів немає (або вони ігноруються) встановлених законом процедур, унаслідок чого припинення та передавання влади часто є результатом насильства, конфронтації, а не інституціоналізації [8]. За такого режиму неподільно панує виконавча влада. Парламент хоч і зберігається, але, як правило, значну частину його призначають, а не обирають. Він перетворюється на дорадчу установу при голові держави, котрий у більшості випадків сам посідає всі ключові державні посади. Основні методи державної діяльності — накази й команди. Особистість утрачає здатність до самостійності суджень та дій, сліпо підкоряючись авторитету.
Найбільш реакційним режимом є тоталітарний [9]. Це насильницьке політичне панування групи «вибраних», яких очолює «вождь» (фюрер, дуче). Основні ознаки цього режиму: тотальний контроль за всіма сферами життя суспільства, заборона конституційних прав і свобод, демократичних організацій, репресії, мілітаризація суспільного життя, панування однієї загальновизнаної ідеології. За умов тоталітаризму особистість цілком підкорено владі.
У політику люди (суб’єкти політики — особистості, соціальні групи, верстви, класи, народності, нації) завжди привносять частину свого внутрішнього світу, надій, сподівань, інтересів, уявлень про сенс життя та щастя. Це виявляється в політичній культурі (в політичних поглядах, ідеях, теоріях, у політичних платформах і програмах, у політичних рішеннях, у політичній поведінці). Політична культура — надзвичайно важливий компонент політичної системи, оскільки світ політики не існує без людини, наділеної свідомістю. І від того, які політичні й моральні принципи (ціннісні орієнтації) вибирає особистість у процесі політичної діяльності, залежить ефективність політики, а отже, і життя суспільства в цілому, його прогрес.
Сутність політичної системи виявляється в її функціях. Беручи загалом, це можна пояснити так. Політична система відбиває стан суспільства, включаючи економічні умови його існування, соціальну й національну структуру, демографічні й економічні процеси, рівень освіти населення, стан суспільної свідомості, усе духовно-ідеологічне життя, міжнародне становище. Через політичну систему виявляються та акумулюються основні групи соціальних інтересів, визначаються соціальні пріоритети, що потім закріплюються в політиці. Наприклад, нині в Україні, мабуть, найбільш складне для політико-владних структур завдання полягає в тому, щоб за переходу до ринкових відносин знайти баланс різних соціальних інтересів.
Політична система виконує координуючу та інтегративну функції. Для забезпечення стабільності політичної системи необхідно, щоб вона, ураховуючи інтереси учасників політичного життя, суперечності, що між ними виникають, домагалася найоптимальнішого узгодження інтересів, координувала зусилля існуючих у суспільстві класів та соціальних груп, а також інтереси організацій і груп, які їх репрезентують. Політична система покликана інтегрувати різні елементи соціальної і національної структур на базі консенсусу основних цінностей та ідеалів, як їх розуміють насамперед провідні економічні й політичні сили суспільства.
У межах політичної системи відбувається весь політичний процес. Ось чому одна з найважливіших функцій цієї системи полягає в тому, щоб домагатися адекватного відображення пріоритетних для неї соціальних інтересів у політичних рішеннях, що ухвалюються, та їхнього безумовного виконання.
Отже, політична система є складною підсистемою суспільства. Її оптимальне функціонування має винятково важливе значення для життєдіяльності й нормального розвитку як суспільства в цілому, так і соціальних груп та індивідів, що складають це суспільство.
2. Держава в політичній системі суспільства
Основним компонентом політичної системи є держава, якій належить особливе місце в політичному житті суспільства. Саме держава є головним носієм політичної влади, головним знаряддям реалізації класових інтересів, головним суб’єктом і водночас головним об’єктом політичної діяльності та політичних відносин у суспільстві [10].
Тільки держава як головний інститут влади володіє правом на суверенність, тобто верховенство всередині країни, та на зовнішню незалежність. Таке становище державної влади в суспільстві випливає, по-перше, з того, що вона володіє таким засобом охорони влади, як державний апарат і, по-друге, реалізує свою волю в нормах права. Специфічна ознака державної влади виявляється в існуванні спеціальних державних службовців, у функціонуванні армії, адміністрації, судів, служби безпеки тощо. Держава — це всеосяжна організація в суспільстві і його офіційний представник. Саме держава володіє виключним правом на нав’язування своєї волі за допомогою апарату насильства — армії, поліції, служби безпеки тощо. Якщо влада неефективно використовує легітимне насильство, це може за певних умов призвести до поширення думки про право на використання насильства приватними особами та окремими організаціями. Така ситуація в суспільстві може підірвати державну монополію на насильство і призвести до неконтрольованого поширення насильницьких дій, що стане загрозою державній безпеці.
Завантажити реферат