Сторінка
4

Політична система суспільства

У суспільному житті держава володіє цілою низкою виключних прав, що притаманні тільки їй. Тільки вона володіє правом на видання законів, що регулюють суспільне життя та мають загальнообов’язковий характер. Водночас у демократичному суспільстві цю діяльність не закрито й для інших політичних сил, оскільки вони мають право законодавчої ініціативи. Виключним правом держави є право на отримання податків, які обов’язково сплачують усі верстви громадян без винятку. Держава також здійснює фінансову й зовнішньополітичну діяльність, вирішує питання війни і миру тощо.

Ще однією суттєвою ознакою держави є територія. Для держави принципове значення мають кордони, які є не тільки географічним, а й політичним чинником. Будь-яка держава, особливо в процесі створення та формування, намагається встановити кордони на зручних природних рубежах. Дуже важливо, щоб територіальні кордони держави збігалися з її етнічними кордонами. Коли ці кордони, як здебільшого буває, не збігаються, можуть виникати територіальні претензії сусідніх держав, що загрожуватиме стати однією з причин майбутніх міжнародних конфліктів.

Прихильники класового підходу вбачають у державі «основний інститут політичної системи класового суспільства, що здійснює управління суспільством, охорону його економічної та соціальної структури». «Держава, — стверджував В. І. Ленін, — це машина для гноблення одного класу іншим. Машина, щоб тримати в покорі одному класові інші, підлеглі класи» [11].

Такий підхід не є вичерпним, оскільки обмежує суть держави тільки пануванням одного класу над іншим, тільки насильством. Саме через це анархісти, наприклад, виступали проти держави як такої. З цього приводу М. Бакунін писав: «Якщо є держава, то обов’язково є панування, отже, і рабство; панування без рабства, відкритого чи замаскованого, немислиме, ось чому ми вороги держави . Будь-яка держава, не виключаючи й . народної, є ярмо, що породжує, з одного боку, деспотизм, а з іншого — рабство . Вони (марксисти. — Авт.) говорять, що така держава — ярмо, диктатура — є необхідний перехідний засіб для досягнення повного народного визволення: анархія або свобода — мета, держава чи диктатура — засіб. Отже, для визволення народних мас їх потрібно спочатку закріпачити. На цій суперечності й ґрунтується наша полеміка. Вони стверджують, що лише диктатура, звичайно їхня власна, може створити народну волю; ми відповідаємо: жодна диктатура не може мати іншої мети, крім увічнення себе .» [12].

Вульгаризація природи держави в практиці колишнього СРСР призвела до цілковитого заперечення теорії і практики парламентаризму, прав людини і громадянина, концепції правової держави. У процесі політичної реформи в Україні відбувається поступове формування громадянського суспільства, правової держави, визнано роль концепції та практики поділу влади, конституційного суду, інституту невідчужуваних прав людини і громадянина. Проте попереду ще складний і тривалий процес законодавчого відродження, оновлення й збагачення соціальних цінностей політичного життя, перетворення їх на обов’язковий здобуток повсякденної суспільно-політичної практики.

Держава як певна політична структура має надзвичайно складну будову. Традиційно виділяють три гілки державної влади — виконавчу, законодавчу і судову, які мають у різних країнах різне оформлення й назву. Держава, виступаючи від імені всього су­спільства, регламентує політичну діяльність усіх його організацій, установлює основні норми цієї діяльності, її методи, умови формування й функціонування недержавних організацій.

Існування держави невіддільне від здійснення нею сукупності необхідних функцій. Такими функціями є: захист суспільного ладу, запобігання й усунення соціально небезпечних конфліктів, регулювання економічних та інших суспільних відносин, здійснення єдиної для країни внутрішньої політики як системи її конкретних виявів — соціальної, економічної, фінансової, наукової, культурної, освітньої та іншої політики, зовнішньополітична функція захисту інтересів країни, функція оборони країни тощо.

Методи, якими здійснюються функції держави, характер установлених у державі соціальних та інших відносин дає змогу класифікувати різні види держав і побудувати їх типологію. Така типологія може здійснюватися за різними ознаками.

Досить поширеною є класифікація держав за формою державного правління. Під формою державного правління слід розуміти організацію верховної державної влади, її структуру, правовий (конституційний) статус та субординацію вищих органів, порядок їх діяльності. як правило, головними сучасними формами правління є: парламентська республіка, президентська республіка, конституційна монархія.

Парламентська республіка як форма правління оформилася у Франції в 70-х рр. ХІХ ст., а потім установилася і в деяких інших буржуазних державах, де було повалено монархію. Основу концепції парламентської республіки становить ідея рівноваги влад (законодавчої, виконавчої, судової). На чолі республіки стоїть поса­дова особа (президент), яку обирає парламент. Уряд формується двопалатним парламентом, перед яким він несе політичну відповідальність. Основним засобом впливу парламенту на уряд є вотум недовіри, що означає відставку уряду. Вплив уряду на пар­ламент полягає в можливості дострокового розпуску однієї з його палат.