Сторінка
2

Політична система суспільства

Звідси випливає висновок, що політична система є складним, багатовимірним утворенням, основним призначенням якого є забезпечення цілісності та єдності дій людей та їхніх спільнот у політиці. У літературі зазначається, що «політична система є діалектичною єдністю чотирьох сторін: 1) інституційної (держава, політичні партії, соціально-економічні та інші організації, що ство­рюють у сукупності політичну організацію суспільства); 2) регулятивної (право, політичні норми та традиції, деякі норми моралі і т. п.); 3) функціональної (методи політичної діяльності, що становлять основу політичного режиму); 4) ідеологічної (політична свідомість, передовсім панівна в даному суспільстві ідеологія)» [4].

Погоджуючись з таким підходом до розгляду політичної системи, доцільно, на наш погляд, зазначити такі її компоненти:

1) політичні відносини;

2) політичну організацію, що охоплює сукупність політичних інститутів та організацій;

3) політичні, правові та моральні норми, що існують і діють у вигляді конституцій, статутів та програм партій, політичних традицій і процедур регуляції політичних процесів;

4) методи політичної діяльності, що становлять основу політичного режиму;

5) політичну культуру, що виявляється в політичних поглядах, ідеях, теоріях, у політичній свідомості та політичній поведінці.

Політичні відносини в суспільстві виникають через боротьбу, завоювання та здійснення політичної влади. Це, по-перше, міжкласові, внутрішньокласові, міжнаціональні та міждержавні відноси­ни. По-друге, це так звані вертикальні відносини, що складаються в процесі здійснення політичної влади між політичними організаціями (державою, партіями, суспільними організаціями тощо). По-третє, це відносини, які складаються між політичними і неполітичними організаціями та установами (адміністрація області та підприємство, інститут, установа культури, партія, трудовий колектив тощо).

До політичної організації (організаційного компонента політичної системи) належать держава, політичні партії, професійні спілки, кооперативні, молодіжні та інші організації й об’єднання. Усі ці організації створюються для того, щоб виражати, захищати в політичній системі багатоманітні соціальні інтереси: класові, групові, національні, молодіжні, жіночі, професійні тощо. Усе активнішим і самостійнішим елементом політичної організації стають засоби масової інформації.

Взаємодія політичних інститутів відбувається на засаді певних норм політичного життя. Найбільш важливими є правові норми: конституція, закони, які на ній базуються, та інші нормативні акти, за недотримання котрих накладаються адміністративні санкції. Велике значення для здійснення політичної діяльності мають також норми, створені суспільними організаціями для регулювання відносин усередині них, — насамперед статутні норми цих організацій.

Писані правові й статутні норми доповнюються в політичному житті неписаними звичаями та традиціями. Особливо вони характерні, наприклад, для британської політичної системи. Лейбористи будують свою програму, спираючись на давню традицію робітничого руху — традицію легальної опозиції і завжди висту­пають як політичні опоненти й супротивники партії консерваторів.

Політичне життя регулюється й етико-моральними нормами. Уважалося, що «політика — це брудна справа», і так було віками. Нині все більше усвідомлюється необхідність моральної поведінки у сфері політики, відбувається повернення до таких моральних рис, як совість, честь, благородство. Для політичного діяча чесність — це насамперед єдність слова і діла, а благородство — це толерантність (терпимість) та повага до чужої думки (в тому числі й до думки політичних опонентів), висока персональна відповідальність за свою діяльність.

Функціональним елементом політичної системи суспільства є політичний режим. Політичний режим — це способи й методи здійснення політичного владарювання, порядок взаємовідносин громадянського суспільства та політичної влади [5]. Він включає спосіб і порядок формування представницьких установ, взаємовідносини законодавчої та виконавчої влади, центральних і місцевих органів, умови діяльності політичних партій, суспільних організацій, масових рухів, правовий статус особистості, порядок функціонування правоохоронних органів. На політичний режим впливають рівень політичної стабільності суспільства, співвідношен­ня соціальних сил, історичні та соціoкультурні традиції в суспільстві. Ці фактори покладено в основу типології політичних режимів.

Класифікувати політичні режими намагалися і представники української політичної думки. Так, у своїх «Листах до братів-хліборобів» В. Липинський виділяє три типи політичних режимів: 1) демократія з республікою; 2) охлократія з диктатурою; 3) класократія з правовою — «законом обмеженою і законом обмежуючою» — монархією [6].

У сучасній політичній теорії розрізняють такі основні типи політичних режимів: демократичні, авторитарні та тоталітарні. Демократичний режим — це найбільш прогресивний політичний порядок, оскільки він створює умови для справжньої свободи особистості, її творчості й самовизначення в усіх сферах діяльності. За умов демократичного режиму «індивіди домагаються влади для прийняття рішень засобами конкурентної боротьби за голоси народу», отже, «демократія є правлінням політика» [7].

Нині демократичний режим панує в багатьох країнах світу. Ось лише деякі характерні його ознаки: виборність в органи державної влади, поділ державної влади на законодавчу, виконавчу й судову, широкий спектр прав та свобод громадян, захист та гарантування цих прав, діяльність недержавних суспільно-політич­них організацій як рівноправних партнерів держави, політичний плюралізм, гласність, широкі можливості для особистості впливати на процес прийняття та здійснення політичних рішень.