Сторінка
5
Фінансова комісія дає також свої висновки відносно прийняття, зміни або скасування Інструкцій для державних контролерів.
Оскільки Державний банк Фінляндії перебуває під контролем і управлінням парламенту, для здійснення поточного парламентського контролю за його діяльністю утворена спеціальна постійна банківська комісія. До її ведення ставляться всі справи, що стосуються керування й положення справ у Державному банку, діяльності обираних едускунтой уповноважених держбанку, його правління, керування фондами, гарантованими парламентом.
Крім цього, зазначена комісія вносить пропозиції з питань, що зачіпають правила діяльності держбанку, інструкцій для уповноважених держбанку, а також повинна давати свої висновки на внесені в парламент пропозиції уряду із цих питань. Без висновку банківської комісії парламент не може прийняти рішення відносно розпорядження фондами держбанку.
До компетенції банківської комісії ставляться також справи, що стосуються регламентації діяльності всіх інших банків країни й грошової системи Фінляндії, а дорівнює й валютні питання.
Функції інших постійних комісій визначаються їхніми назвами. Треба при цьому відзначити, що жодна з комісій, крім банківської, не має права законодавчої ініціативи, тобто не може пропонувати парламенту підготовлені нею законопроекти.
Постійні комісії працюють за закритими дверима. Голова й віце-голови комісій формально обираються ними самими. Але фактично про їхні кандидатури домовляються лідери парламентських фракцій політичних партій з тим розрахунком, щоб у їхньому числі були представники фракцій пропорційно їхній питомій вазі в парламенті.
Апарат, що обслуговує діяльність едускунти, складається з осіб, що не є депутатами. Важливу роль в організації й діяльності парламенту грає канцелярія (секретаріат). У її склад входять: генеральний секретар, його заступник, старші секретарі й секретарі, їхні помічники, керуючий справами, секретарі постійних комісій парламенту й омбудсмана, їхні заступники й помічники, начальник і секретар інформаційного відділу, начальник служби безпеки, перекладачі, а також ряд інших осіб.
Для контролю за її діяльністю обираються шість депутатів на чолі з головою парламенту, що становлять Керування канцелярією. Одночасно обираються також їхні заступники.
Значна частина контрольних повноважень, що належать парламенту, здійснюється спеціальними особами, що обирають. До їхнього числа ставляться уповноважені Державного банку, ревізори парламенту, довірені, омбудсман парламенту.
На одній із чергових сесій парламенту відповідно до тієї ж процедури, що передбачена для виборів голови едускунти, вибирається в якості омбудсмана парламенту особа, “найбільш знаюче в праві”. Через два роки на той же чотирирічний період обирається заступник омбудсмана, що поряд з ним виконує зазначені функції й у випадку, якщо омбудсман не може здійснювати свої обов'язки, заміщає його в роботі. Але право контролю за діяльністю Державної ради й канцлера юстиції може здійснювати тільки сам омбудсман. У випадку догляду омбудсмана зі свого поста його спадкоємець залишається на цьому пості тільки до закінчення строку його законних повноважень.
Відповідно до прийнятого парламентом в 1919 р. Інструкції для омбудсмана, він повинен виконувати функції контролю за законністю Державної ради, канцлера юстиції, посадових осіб, судових органів і органів комунального самоврядування. Він може досліджувати як дотримання матеріального закону, так і правил процедури, за допомогою яких досліджене та або інша справа й ухвалена рішення. При цьому широко трактується як поняття законності, так і поняття посадової особи.
При розгляді питання про законності дій тієї або іншої посадової особи або органа враховується, чи не перевищені межі волі повноважень цієї особи, установлені законом, чи прийняті в увагу юридично значимі факти, чи вчасно ухвалений рішення й т.д.
Омбудсман не втручається в роботу судових органів і не може скасовувати їхніх вироків або рішень. Але він вправі збуджувати справи проти тих суддів, які грубо порушують законність, зневажають своїми обов'язками.
Омбудсман контролює законність діяльності всіх державних службовців і службовців органів комунального самоврядування. Під поняття “посадові особи” підпадають всі ті особи, які відповідно до карного кодексу відповідають за посадові злочини. Юрисдикція омбудсмана включає навіть законність діяльності посадових осіб євангелічно-лютеранської й ортодоксальної церкви й інших релігійних громад у тій мері, у який їхня діяльність торкається світських питань (наприклад, реєстрація шлюбу або його розірвання).
Найбільш важливим джерелом інформації є скарги населення. Любою громадянин, що володіє повною правоздатністю, може подати омбудсману скаргу на дії посадової особи. При цьому скарга може бути подана в письмовому виді або особисто передана в канцелярію омбудсмана, у якій працюють досвідчені юристи. Слід зазначити, що відносно пошти до омбудсману й одержання відповіді на скарги від омбудсмана, цензура не здійснюється.
Іншим важливим джерелом інформації для омбудсмана є інспекційні поїздки, відвідування відповідних установ, ознайомлення з усіма документами державних органів, судів і органів комунального самоврядування, присутність на сесіях і засіданнях Державної ради, судових засіданнях, при розборі справ у поліцейських ділянках. Однак обмеженість штатів не дає можливості омбудсману і його заступникові повністю користуватися наданими йому можливостями.
Установлено правило, що перед рішенням питання про порушення справи проти посадової особи йому надається можливість дати свої роз'яснення в справі. Інших процедурних правил для роботи омбудсмана немає. Всі справи доповідаються омбудсману або його заступникові. Відповідь повинен бути ними схвалений. При цьому у відповіді на скаргу у випадку відмови в її розгляді може бути дана рада подавшому скаргу, як йому варто надійти надалі.
Завантажити реферат