Сторінка
1
Починаючи з 1960-х років фактор матеріального багатства, дуже важливий у першій половині ХХ століття, зблід перед фактором статусу, приналежністю до вищих щаблів бюрократичних ієрархій, а також перед особливими здібностями людини, які дозволяють їй ініціювати нові інтелектуальні технології. З іншого боку, технологічний прогрес дедалі більше знецінював масовий індустріальний труд, що або породжувало хронічне безробіття, або змушувало значні групи працездатного населення виконувати найпримітивніші функції.
Очевидним соціальним наслідком економічної глобалізації, зростаючої інтеграції світової економіки є поглиблення розриву в соціально-економічному становищі масових прошарків населення індустріально розвинутих країн і країн, що розвиваються. Становлення ж нової класової структури сучасних західних суспільств пов’язане з небаченим загостренням проблеми майнової нерівності. Основою майнової поляризації є різниця освітнього рівня громадян та їх творчих здібностей. Відтак „природний” економічний розвиток не дозволяє, як це було в епоху індустріалізму, переборювати зростання розшарування суспільства, знімати гостроту проблеми. Як пише російський дослідник В. Іноземцев, „соціальні тенденції останніх десятиліть свідчать, що суспільство, яке сповідує волю наукового пошуку й ефективно використовує результати технологічного прогресу, породжує наростання майнової нерівності в масштабах, яких не знала історія. Даний парадокс, як це не сумно, цілком пояснюється логікою розвитку соціальних систем, а природа такої нерівності і її поглиблення приховується в невикоренених відмінностях людей за рівнем їх здібностей і талантів, а отже і за потенційною можливістю досягнення успіхів у сфері виробництва, грунтованого на засвоєнні і використанні нових знань. Таким чином, торжество принципів свободи не може забезпечити рівності, яку протягом століть було прийнято вважати їх наслідком. Саме це є, на нашу думку, одним з найнесподіваніших соціальних результатів нестримного прогресу науки і технологій, прогресу, якому сьогодні немає і не може бути розумної альтернативи” [1].
Становище жителів розвинутих країн, які є, по суті, суб’єктами і рушійною силою глобалізації, за всіма параметрами незрівнянно краще, ніж жителів країн, що розвиваються, але й вони не уникають її дестабілізуючих, негативних наслідків. І там і там виникають нові лінії соціальної диференціації. З одного боку, підвищення ролі високоінтелектуальної, творчої праці, що забезпечує стабільно високий життєвий рівень, який сприяє перенесенню центру інтересів працівника з чисто матеріальних проблем на професійний розвиток і творчість, створює принципово новий тип соціальної ситуації, який деякі дослідники вважають ознакою „постекономічного суспільства” [2]. З іншого боку, перетворюючись на органічний елемент глобальної економіки, на одну з її найбільш динамічних рушійних сил, ці авангардні форми виробництва обумовлюють глобальний вимір процесу виокремлення нової еліти, привілейоване становище якої грунтується не на владі і власності, а на особливому типі знань і кваліфікації. Отже, до традиційних типів соціально-економічної диференціації додається її новий тип, що призводить до відносного погіршення становища більшості, яка не має шансів увійти в нову еліту.
Йдеться саме про глобальний вимір, оскільки ця розділова лінія проходить як між розвинутими і відсталими країнами, так і всередині тих і інших. У більшості країн сучасного світу до нової еліти може прилучитися лише найтонший прошарок найбільш удачливих, знаючих і здібних людей. Для багатьох з них характерне прагнення до переміщення у світові центри виробництва нових знань і наукомісткої технології. Звідси – феномен „відпливу мізків”. У результаті нова еліта здобуває одночасно наднаціональний і географічно концентрований характер, що збіднює її соціальні зв’язки, ніби замикає її на самій собі і відтак позбавляє її традиційної „елітної” функції лідерства в економічному і культурному розвитку національних суспільств.
За прогнозами деяких експертів - представників розвинутих країн, настання нової інформаційної ери обіцяє „безсумнівні блага” усім. Однак у багатьох офіційних документах з цієї тематики наголошується, що при такому розвиткові необхідно уникнути формування двокласового суспільства [3]. Пропонується створювати таку універсальну службу, яка б забезпечувала можливість доступу усіх без винятку громадян до інформаційних мереж. Для кожного громадянина будь-якої розвинутої країни такий доступ у принципі забезпечений; звичайно, при умові, що він має у своєму розпорядженні кошти на придбання персонального комп’ютера і модема. Однак створення системи, що забезпечує масове дешеве підключення до комп’ютерних мереж, як цього вимагає американська асоціація Computer Professіonals for Socіal Responsіbіlіty, поки лишається справою майбутнього [4].
Розвиток інформаційних процесів має глобальний характер, однак кожна країна прокладає власний шлях переходу до широкого використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) з метою трансформації соціально-економічних процесів. Це обумовлюється тим, що, з одного боку, існують загальні проблеми на шляху раціонального використання переваг ІКТ, а з іншого боку - кожна країна виходить з наявних можливостей у процесі складного переходу від індустріального до інформаційного устрою. Тому поряд з терміном „інформаційне суспільство” у міжнародній практиці поширюється термін „цифровий розрив” або „цифрова нерівність”. Він увійшов в оборот 1999 року після публікації доповіді міністерства торгівлі США „Провал у Мережі: визначення цифрової нерівності”.
Спочатку проблема цифрової нерівності сприймалася як суто американська й обговорювалася лише в США. Однак згодом вона стала осмислюватися як глобальна. На міжнародному рівні питання інформаційної нерівності вперше було порушене в підписаній улітку 2000 року лідерами країн „вісімки” Окінавській хартії глобального інформаційного суспільства. Згідно з цим документом було утворено міжнародну експертну раду Dіgіtal Opportunіty Task Force, що виробила план дій, представлений лідерам країн „вісімки” на зустрічі в Генуї влітку 2001 року.
Як відомо, головною метою ООН, сформульованою в Декларації Тисячоліття, є зменшення бідності на планеті. ООН висунула завдання до 2015 року скоротити вдвічі частку людей, чий доход у день є меншим за один долар США (сьогодні частка таких жителів нашої планети становить 22 %). В контексті боротьби з бідністю ООН вирішує й завдання подолання інформаційної нерівності. Що цілком природно, оскільки базовою нерівністю є нерівність економічна, соціальна і культурна, інформаційна ж нерівність є тільки одним з найболючіших проявів цих базових нерівностей. Без подолання інформаційної нерівності неможливий ні процес глобалізації, ні ефективний розвиток інформаційного суспільства, ні запровадження електронних урядів [5].
Завантажити реферат