Сторінка
3

Цифрова нерівність як глобальна соціально-політична проблема

Від цифрової нерівності потерпають і люди, переважно молоді, вихідці з країн, що розвиваються, які одержали добру освіту на Заході, а також достатні знання та навички, щоб жити в умовах інформаційного суспільства. Однак знайти належне застосування своїм знанням як на батьківщині, так і в „інформатизованих економіках” Заходу вони не можуть. Та навіть коли таким фахівцям вдається влаштуватися на працю, вони почуваються незатишно в незвичному соціокультурному середовищі, що нерідко спонукає їх на протест проти світопорядку розвинених країн Заходу. Не випадково більшість членів „Аль-Каїди” є представниками забезпечених верств населення ісламських країн у віці від 24 до 29 років, що мають, незважаючи на високий рівень освіти, отриманий у навчальних закладах Заходу, низький соціальний статус.

Тривожною особливістю нинішнього стану „цифрової нерівності” є те, що не спостерігається ознак реального подолання гігантської прірви між країнами-лідерами розвитку інформаційних технологій і країнами-аутсайдерами. Навпаки, цей розрив посилюється.

Попри те, що секторами світової економіки, які динамічно розвиваються, є саме інформаційно-інтенсивні сектори, останнім часом, у міру прискорення темпів інформаційної революції, „цифровий розрив” між країнами й усередині країн не зменшується, а збільшується. Для світової економіки, а особливо для країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою (до яких належить і Україна), цей феномен створює серйозні труднощі. По-перше, ці країни, а всередині країн - найменш забезпечені верстви населення, в міру скорочення можливості доступу до інформації і знання для досягнення більшого добробуту, витискаються на узбіччя. По-друге, тому що досвід і інструменти збільшення ефективності виробництва за рахунок використання ІКТ практично не переносяться в ці країни, там не використовуються значні можливості для розвитку, люди про них просто нічого не знають. По-третє, велика частина суспільства в цих країнах не відчуває на собі позитивного впливу інформаційної революції. Навпаки, розвивається негативне ставлення до всього, з нею пов’язаного. Тенденція дуже тривожна з огляду на збільшення кількості конфліктів у світі, зростання корупції, тероризму, злочинності, погіршення екології і медичного забезпечення людей. Такі диспропорції створюють величезні проблеми для розвитку нової економіки.

На жаль, інформаційна нерівність характерна і для України. З одного боку, наша країна належить до групи п’ятдесяти найбільших країн за кількістю населення і за площею території, але за індексом телекомунікаційної підготовленості вона посідає лише 70-е місце серед 80 країн, оцінених за цим критерієм. З іншого боку, у нашій країні інформаційні ресурси та їх споживачі розподілені дуже нерівномірно.

Існує великий розрив у використанні комп’ютерів сільськими і міськими учнями і вчителями, студентами і викладачами вищих навчальних закладів. Значні регіональні розбіжності існують у використанні комп’ютерів у сфері освіти. Хоч темпи зростання комп’ютерної грамотності українських студентів досить високі, знижується їх відносна конкурентоспроможність у порівнянні з іноземними студентами.

Водночас в Україні є основа для розвитку сучасної економіки, заснованої на знаннях. Так, у країні вже реалізовано низку програм та ініціатив з удосконалення інформаційно-комунікаційної інфраструктури, з’явилося кілька нових програм, спрямованих на розвиток України через використання нових технологій у всіх сферах діяльності. Але є і серйозна проблема роз’єднаності цих ініціатив та їх координації.

Отже, аналізуючи причини цифрової нерівності, можна виокремити серед них основні:

· нерівноцінність використання можливостей ІКТ. Нерівноцінний розподіл переваг, що надають ІКТ, між країнами та регіонами;

· неоднаковий доступ до знань у сфері ІКТ на рівні країн, регіонів та груп населення. Нерівний доступ до ІКТ між верствами населення. Недоступність ІКТ для певних етнічних груп в силу традицій;

· формування „е-номенклатури”.

· непорівнянність доходів населення та вартості телекомунікаційних послуг;

· дисбаланс інвестицій у сферу ІКТ;

· розбіжність у преференціях для різних прошарків населення, спрямованих на стимулювання використання ІКТ;

· технічні проблеми з забезпечення повного спектра послуг у країні або регіоні;

· нерозвиненість певних видів послуг (у країнах, що розвиваються, переваги віддаються електронній пошті внаслідок високої вартості широкосмугового зв’язку);

· брак гнучкого законодавства у сфері ІКТ та податкових пільг у певних країнах та регіонах.

Зниження рівня інформаційної нерівності у всіх її формах, а в ідеалі – її усунення є першочерговим завданням. Це обумовлено різким підвищенням соціально-політичної й економічної ролі інформації в сучасних умовах. Зростають інформаційні потреби людей, інформація перетворюється на масовий продукт, стає економічною категорією, виникає інформаційний ринок, розширюються інвестиції в дану сферу. З кожним днем усе більше й більше сервісних послуг переходять у режим „онлайн”. Зрозуміло, що в умовах нерівномірного доступу до інформації одні суб’єкти одержують перевагу, а ця перевага, у свою чергу, впливає на розподіл економічних і політичних ресурсів. Інформаційна нерівність призводить до поглиблення економічних і соціально-політичних протиріч і тим самим - до посилення нестабільності.

Останнім часом міжнародна спільнота стала приділяти більшу увагу проблемі „цифрової нерівності”. Так, у липні 2000 року на саміті „великої вісімки” на Окінаві було схвалено „Хартію глобальної інформаційної спільноти”, яка проголосила доступність інформаційних технологій одним з основних принципів світового розвитку. Як відзначається в Хартії, проблема подолання електронно-цифрового розриву усередині держав і між ними посідає важливе місце в національних дискусіях. Кожна людина повинна мати можливість доступу до інформаційних і комунікаційних мереж. Країни, що підписали Хартію, підтримують зусилля з вироблення та послідовної реалізації стратегії, спрямованої на вирішення даного питання. Мобілізація знань і ресурсів у цій сфері є необхідною умовою для врегулювання проблеми. Країни, що підписали Хартію, висловили намір і далі прагнути до ефективної співпраці між урядами й громадянським суспільством, що чуйно реагує на високі темпи розвитку технологій і ринку. „Велика вісімка” зобов’язалася сприяти встановленню ринкових умов, необхідних для надання населенню послуг в галузі комунікацій; вишукувати додаткові можливості, включаючи доступ через установи, відкриті для широкої публіки; приділяти увагу вдосконалюванню мережного доступу, особливо у відсталих міських, сільських і віддалених районах; приділяти особливу увагу потребам і можливостям людей, що користуються меншою соціальною захищеністю, людей з обмеженою працездатністю, а також літніх громадян, активно вживати заходів, спрямованих на надання їм кращого доступу; сприяти подальшому розвитку „зручних для користування” технологій, включаючи мобільний доступ до мережі Інтернет, а також ширше використання безплатного, загальнодоступного інформаційного наповнення й відкритих для всіх користувачів програмних засобів, дотримуючи при цьому права на інтелектуальну власність.