Сторінка
4

Міфи і реалії зернового ринку

Спробуємо оцінити “внесок” основних негативних факторів у можливе зниження реалізаційних цін виробників порівняно із попереднім сезоном, беручи до уваги лише чинники внутрішньоукраїнського походження. Будемо орієнтуватися на ціну на рівні 100 USD/т FOB (табл. 4).

Серед чинників зниження закупівельних цін на зерно на внутрішньому ринку особливо виділяється неповернення ПДВ експортерам, яке забезпечує понад половину можливого зниження закупівельної ціни.

Окремо варто виділити такі відверті анахронізми інфраструктурних затрат, як, наприклад, примусова санітарна обробка вагонів. Цей прихований податок (який, до речі, не йде до бюджету) щорічно “вимиває” з АПК близько 35 млн грн!

Узагальнимо. На сьогодні ми опинилися перед загрозою зниження реалізаційних цін зернових культур на 20–23% (табл. 1, 2), або навіть більше в разі неповернення ПДВ експортерам. Водночас втрати через зростання затрат за складовими собівартості становитимуть 20%, а то й більше. В сумі матимемо мінімум мінус 40% відносно минулого року. Рентабельність вирощування зерна торік становила всього 23,1%. Отож, нинішнього року по зерну можливий “мінус”.

Вплив України на світовий ринок обмежений. Стабільний експорт за порівняно високими цінами неможливий без стабільного виробництва. До того ж, не скрізь у світі стандарти якості використовують як розмінну монету.

Можливості інтервенцій і заставних закупівель також не безмежні, про що йшлося вище. Отже, інтервенції і заставу навряд чи є сенс використовувати для досягнення в Україні цін, вищих за світові.

Внутрішній попит слабкий. Особливо коли мова йде про споживачів фуражного зерна. Тож якщо світові ціни знизяться, падіння внутрішніх цін неминуче.

Повністю унеможливити песимістичний сценарій Україна не зможе. Що ж тоді робити? Відповідь очевидна: мінімізувати втрати на всіх етапах, включаючи маркетинг зерна.

Передусім, значний вплив на закупівельні ціни на внутрішньому ринку має ритмічність повернення ПДВ. Наприклад, у першому кварталі 2005 року погашення заборгованості багатьом компаніям взагалі не відбувалось. У разі неповернення ПДВ експортери не будуть враховувати ці кошти в закупівельних цінах, і внутрішні ціни на зерно можуть різко знизитися (див. таблиці 1, 2).

Україна могла б досягати конкурентоспроможності на світовому ринку зерна, використовуючи своє географічне становище та інфраструктурні можливості. Однак тарифна політика Укрзалізниці, схоже, спрямована на досягнення інших завдань.

Ще один чинник зниження закупівельних цін — зміцнення курсу гривні. Прикро, що ресурси виробники закуповували здебільшого за курсом 5,3, а зерно їм доведеться продавати вже за курсом 5,05.

На нашу думку, в найкоротший термін треба переглянути як вартість інфраструктурних затрат, так і їх структуру. Чи є нормальною ситуація, коли за ціни 300–500 грн/т інфраструктурна націнка становить 200 грн/т? Очевидно, що ні.

Ми проаналізувати тільки один аспект, який стосується експорту зерна. Однак існує ціла низка інших складових аграрної політики, які й досі перебувають у занедбаному стані.

У цьому контексті доречним буде зазначити, що Українська аграрна конфедерація під головуванням Леоніда Козаченка вже розробила комплексну програму “Головні завдання реалізації аграрної політики на 2005–2006 роки”. Відмінністю цієї програми від багатьох інших є те, що в її створенні, крім управлінців і науковців, брали активну участь і професійні організації АПК. Іншими словами, це не теоретичні роздуми “на тему”, а пропозиції, які пройшли експертизу практиків, а отже, ця програма має шанс не повторити сумну долю своїх попередниць, розроблених у кабінетах — і для кабінетів.

Однак в цілому, на жаль, досвід фахівців далеко не завжди затребуваний у владних колах.

Очевидно, що система цінностей і відносин, яка склалась в АПК України, потребує істотного вдосконалення. І одну річ можна зробити без суттєвих затримок: активніше залучати до співпраці професіоналів, які реально працюють у виробництві або на ринках сільгосппродукції.