Сторінка
1

Методи виявлення прихованої заселеності збіжжя шкідниками

Тактика збирання збіжжя передбачає тимчасове або постійне його накопичення на спеціалізованих пунктах, транспорті, елеваторах та зерносховищах. Нагромадження такої кількості біомаси зазвичай не залишається поза увагою шкідників. І марно сподіватися, що саме ваше зерно комахи не вподобають. Ці “друзі” чекають нас на всіх етапах транспортування, очищення, сушіння та зберігання зернової продукції. Тож, щоб не залишитися зовсім без урожаю, ми маємо постійно відстежувати, чи з’явилися вони, чи ні.

Особливу небезпеку становлять комахи, які приховано уражують зерна, тобто перебувають всередині зернини. Таких шкідників можна порівняти з бомбою уповільненої дії: сьогодні господар має зерно, відчуває себе впевнено, планує з огляду на це розвиток свого господарства, а завтра виявляється, що він власник не повноцінного збіжжя, а купи сміття, непридатного навіть для фуражних цілей. Такі втрати особливо болісні не тільки фінансово, а й психологічно, оскільки виробник зневіряється у власних силах. Отже, справа захисту врожаю не така вже й проста в усіх відношеннях, і в запропонованому матеріалі буде наведено основні способи виявлення прихованих шкідників у зерні та інших продуктах хлібних запасів.

Поміж комах, які можуть спричиняти приховану форму ураження зерна, особливо слід виокремити комірного й рисового довгоносиків, зернового точильника та зернову міль. Перші два види повністю розвиваються в зерні. При цьому самиці довгоносиків прогризають у зерні отвір, відкладають яйце й закупорюють його. Самиці зернового точильника й молі відкладають яйця на поверхню зерна, а личинки та гусінь самі “прокладають собі шлях” усередину. Інші шкідники можуть спричиняти несправжньоприховану форму ураження зерна. Це відбувається, коли шкідники використовують порожнини, які утворили в зерні довгоносики, точильники або міль (наприклад, кліщі). Приховану форму ураження дають також шкідники зернобобових — горохова, квасолева та інші зернівки.

Біологічні особливості шкідників

Комірний довгоносик — Sitophilus granaries L. — дуже поширений. Довжина тіла жуків — від 3,5 до 4 мм. Тіло вузьке, циліндричне, блискуче. Забарвлення молодих жуків коричневе, старих — майже чорне. Жуки не мають задніх крил і не можуть літати. Самиця комірного довгоносика вигризає в зерні заглибину й відкладає туди яйце. (Протягом життя самиця здатна відкласти приблизно 250 яєць). Для уникнення шкідливого впливу довкілля на яйце отвір у зерні затягує слизом, який твердіє, утворюючи характерну пробку. Через кілька днів з яйця виповзає безнога, біла з чорною головою личинка, яка відразу вгризається всередину зерна, де й розвивається. В зернині личинка й заляльковується. Відродившись, молоді жуки спершу живляться борошнистими залишками всередині зерна, а потім прогризають його оболонку й виходять назовні. Жуки комірного довгоносика уникають освітлених місць, а за механічного подразнення ціпеніють, що ускладнює їхнє візуальне виявлення. Для розвитку виду сприятливою є температура 20…28°С (тобто якраз той діапазон, що характерний для сховищ і буртів зерна), а відносна вологість повітря — 75–100 відсотків.

У південних районах в умовах зерносховищ комірний довгоносик протягом року дає дві-три генерації, у центральних — одну-дві. За температури повітря від 18 до 24°С і за вологості зерна 12,5% розвиток однієї генерації триває 40–60 днів. За температури 5…10°С жуки припиняють живитися, за подальшого зниження температури до 3° ціпеніють, а до 0°С — гинуть. Отже, потужна вентиляція, особливо восени-взимку, може згубно вплинути на цього небезпечного шкідника.

Рисовий довгоносик — Sitophilus oryzae L. — теж дуже поширений. Має матову поверхню тіла з чотирма рудими плямами на надкрилах, груди в округлих ямках. Може літати. Протягом року дає чотири-п’ять поколінь (на Півдні — сім-вісім). Довгоносик пошкоджує більшість зернопродуктів та продуктів переробки (крупи й навіть сухофрукти). Зернини, з яких вийшли жуки, втрачають у вазі приблизно 50% і не придатні для дальшого використання на продовольчі цілі й для висіву. Отже, за розмірами втрат рисовий довгоносик значно небезпечніший за комірного.

Сприятливою для розвитку є температура 26…31°С, оптимальна — 28…31°С. За оптимальної температури розвиток яйця триває три-п’ять днів, а за меншої — понад десять. Розвиток личинок перших трьох віків триває дванадцять діб, а четвертого — чотири-дев’ять. Фаза лялечки триває до п’яти-шести діб, а за низьких (порівняно з оптимальними) температур — вісім-чотирнадцять днів. Молоді жуки залишаються в зерні протягом однієї-двох діб, але за несприятливих температурних умов цей період може тривати близько місяця. Потім жуки залишають зерно й починають розмножуватися. Як уже зазначалося, рисовий довгоносик може дати п’ять-вісім генерацій, отже, він розмножується швидше, ніж комірний. Розвиток одного покоління триває від 40 днів (за температури 21…25°С) до трьох з половиною — семи місяців (за температури 14…18°С). За температури повітря нижче 13°С і вологості зерна нижче 10% розвиток шкідника припиняється. Оптимальна температура для живлення — 27…29°С. Тривалість життя імаго — три-вісім місяців. Зимують жуки, личинки та лялечки в зерні у сховищах, а на півдні імаго — і в польових умовах (відлітають від сховищ на відстань до 2 км і заселяють у полі зерно різних культур).

Зерновий точильник — Rhizopherta dominica F. — невеликий червоно-коричневий або коричнево-чорний жук. Добре літає (за високої температури повітря). Самиця відкладає на зерно від 300 до 500 яєць. Личинки самостійно вгризаються в зерно, де живляться і заляльковуються. Розмноження можливе лише за температур понад 23°С. За температури 28°С повний розвиток триває майже чотири тижні. Дуже небезпечний шкідник. Личинки та жуки пошкоджують цілі зерна, вигризаючи порожнини. Запаси, заселені точильником, набувають медового запаху. Факт сильного заселення сховища можна встановити за наявністю великої кількості бурового борошна на підлозі та на поверхні зерен.

Зернова міль — Sitotroga cerearella Oliv — дуже небезпечний шкідник. Зовні це невеликий метелик (6–7 мм) жовтуватого забарвлення. На передніх крилах інколи є дві видовжені чорні плями та чорнувата пляма біля заднього кута. Задні крила з півмісячною виїмкою біля верхівки, блідо-сірі, облямовані широкою бахромою. Вид поширений повсюди, крім Півночі. Шкодить переважно в зерносховищах, але в південних районах зустрічається і в полі.

Зимують гусінь і лялечки всередині зерен. У березні-квітні вилітають метелики. Після спаровування самиці відкладають на зерно купки яєць (від 3 до 30 шт.). У польових умовах яйця відкладають за квіткові лусочки злаків. Плодючість — 80–200 яєць. Період відкладання яєць триває чотири-дванадцять днів, а розвиток — п’ять-двадцять вісім. Живлячись, гусінь виїдає в зерні порожнину, яку ділить павутиною на дві камери: у більшій живе сама гусінь, у меншій зберігаються її екскременти. В одній зернині пшениці або жита здатна живитися лише одна гусінь, але в зерні кукурудзи їх може бути дві, в то й три. На розвиток одного покоління потрібно 25–113 днів. Отже, шкідник у сховищах у помірній зоні має три-чотири генерації, на Півдні — у сховищах до восьми, в полі — одну-дві генерації. Оптимальна температура для розвитку молі — 27…28°С. Для розвитку гусені потрібна вологість зерна не менше 15–16%, за вологості 10,5–12% гусінь гине.