Сторінка
1

Методичні і практичні рішення щодо вдосконалення породи

Червона степова — найунікальніша українська порода великої рогатої худоби. Її еволюція нараховує понад два століття. Історія походження породи тісно пов’язана з історією заселення південного степу України на кінці ХVIII і початку ХІХ століття. Виведена вона у посушливій степовій зоні України складним схрещуванням місцевої худоби, переважно сірої української, з тваринами остфризсландської, вільстермаршської, англерської, червоної данської, альденбурзької, альгауської, швицької та інших порід з наступним розведенням помісей “у собі” і відбором за ознаками багатомолочності та червоної масті. У другій половині ХІХ століття українським населенням було створено достатньо однорідний масив червоної степової худоби, яка розповсюдилась по всій південній степовій зоні, спочатку в Херсонській, Єкатеринолавській губерніях і в районах Донбасу, а потім на Північному Кавказі, Поволжі, Західному Сибіру, Середній Азії.

Після Жовтневої революції заходи із удосконалення червоної степової породи в Україні почали впроваджувати з організації державних племінних господарств і державних племінних розплідників (Молочанського, Каховського, Джанкойського, Селідовського, Тілігулоберезанського) і Держплемкниги, які відіграли величезну роль у підвищенні продуктивності і поліпшенні племінних якостей тварин. Уже у 1940 році надої корів у племінних господарствах становили понад 4 тис. кг, а від корів-рекордисток надоювали по 9–10 тис. кг молока за лактацію. У кращому племгоспі ім. Кірова Запорізької області від 583 корів було надоєно по 5017 кг з 3,64% жиру при живій вазі корів 541 кг; жива вага телиць парувального віку становила 380–400 кг, середньодобовий приріст живої ваги бичків дорівнював 900 г.

На Півдні України систематично реєструвати племінну худобу почали у 1924 році. З 1934 по 1941 рік різко зросла загальна кількість таких тварин.

На підставі споріднених зв’язків чоловічих представників породи в ці роки провідне місце зайняли генеалогічні групи Прем’єра 357-Н (29%), Злодія 459-Н (7,7%), Васьки (7,0%), Бенца-Удалого 463-Н (5%) та Каліфа 667-Н (3,0%).

Але Велика Вітчизняна війна призупинила плідну племінну роботу з червоною степовою породою. Стада кращих племінних господарств евакуювали в глибокий тил.

Основою для поновлення племінної роботи після війни було поголів’я, повернене в порядку реевакуації та контрактації у населення.

Завдяки цінним якостям червоної степової худоби (добра пристосованість до спекотного посушливого клімату, порівняно висока молочна продуктивність, невибагливість до кормів і довготривалість господарського використання), відновлення поголів’я у післявоєнний період проходило швидкими темпами.

Одночасно зі зростанням чисельності поголів’я на достатньо високому рівні проводилась робота з підвищення племінної цінності тварин. Методичним центром удосконалення червоної степової породи з 1947 р. став Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова “Асканія-Нова”.

За методикою та за участі співробітників інституту в 1950–1952 рр. на племфермах колгоспів вищеназваних держплемрозплідників і племгоспів була проведена оцінка тварин створюваних нових споріднених груп, було оцінено за якістю нащадків 613 бугаїв-плідників. На препотентних поліпшувачів за спеціально розробленою схемою добору було заплановано створення нових заводських ліній.

За 15-річний період (1952–1967 рр.) в українському масиві породи з участю співробітників інституту “Асканія-Нова” були створені і пройшли державну апробацію 9 нових заводських ліній (Рибака ЗАН-39, Нептуна ЗАН-4, Зевса ЗАН-10, Курая ЗАН-6, Люка ЗАН-5, Бриза ЗАН-12, Фукса ЗАН-11, Рекорда УСН-15, Алжира УСН-227).

Але племінна база в породі на той час залишалася ще слабкою і в парувальну мережу продовжували надходити бугайці з менш цінних споріднених груп, а часом і випадкові тварини, вирощені в рядових господарствах.

Тому постало питання масового обстеження породи, яке мало на меті розібратися в різноманітності української популяції, привести її до певної системи. До 1970 р. в Україні нараховувалось близько 5 млнголів червоної степової худоби.

На методичний центр — Інститут “Асканія-Нова” — було покладене завдання: вивчити групи споріднених тварин, що склалися на Півдні України в післявоєнний період; визначити видатних бугаїв-плідників і на базі їх потомства створити нові заводські лінії; вивчити заводську структуру червоної степової породи в цілому на території України; розробити рекомендації і провести селекційний експеримент з формування бажаної заводської структури у масштабі всієї породи. Ці заходи виконувалися за методикою, розробленою Н.В.Кононенко, з вивченням якісного складу бугаїв-плідників червоної степової породи, які використовувалися в парувальній мережі 10 областей (Запорізькій, Херсонській, Миколаївській, Одеській, Дніпропетровській, Кіровоградській, Донецькій, Кримській, Луганській, Харківській) з визначенням найбажаніших ліній на даному етапі розвитку породи; встановленням гілок у лініях найцінніших у племінній роботі з поліпшення стад; визначенням провідних продовжувачів ліній і закріпленням їх за високопродуктивними коровами для отримання потомків; виділенням видатних тварин для створення на базі їх потомства нових ліній і родин.

Усі наявні й оглянуті 2240 бугаїв-плідників станцій штучного осіменіння і племінних господарств належали до 64 заводських ліній і споріднених груп.

Найчисельніша генеалогічна група Прем’єра 357 налічувала 1166 голів (52,1%), які належали до 20 ліній, потім група Васьки — 346 голів (15,5%), за нею — група Бенца Удалого 463-Н, Злодія 459-Н, Султана, Фільки. НЕрозподілених за лініями виявилося лише 27 бугаїв (1,2%).

Найчисельнішими в загальній кількості вивченого поголів’я були лінії Казбека ЗАН-60 (116407 гол.), Андалуза ОМН-324 (108691), Візита КГН-26 (96779), Златоуста ДН-29 (50444), Люка ЗАН-5 (48323), Фукса ЗАН-11 (48087 голів). Кожного бугая-плідника в кожній групі було оцінено за показниками молочної продуктивності матерів і матерів батьків та за показниками індивідуального розвитку (жива вага, проміри, індекси будови тіла, екстер’єр і конституція), а за наявності потомтсва — за показниками живої ваги приплоду при народженні, в 6,12 і 18 місяців, за молочною продуктивністю і живою вагою дочок порівняно з матерями і ровесницями.

На основі всебічної оцінки плідників, що входили до складу ліній і груп, було дано загальну зоотехнічну характеристику кожній структурній одиниці, що дало змогу виявити найпродуктивніші і цінні в племінному відношенні лінії і споріднені групи, які заслуговують широкого розповсюдження, а також визначити менш цінні, дальше розведення яких є недоцільним; розробити бажану генеалогічну структуру для провідних племзаводів і племгоспів кожної області.